ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 926/1433/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Козир Т.П., Іванової Л.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ Мирне"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016та на рішення господарського суду Чернівецької області від 28.07.2016у справі№ 926/1433/15 господарського суду Чернівецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ Мирне"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський господар"прозвернення стягнення на предмет іпотеки в судовому засіданні взяли участь представники: - ПАТ "Брокбізнесбанк" повідомлений, але не з'явився, - ТОВ "АТЗТ Мирне" Шепелько Т.М., - ТОВ "Подільський господар" повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (надалі - ПАТ "Брокбізнесбанк" / позивач) звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ Мирне" (надалі - ТОВ "АТЗТ Мирне" / відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (надалі - ТОВ "Подільський господар" / третя особа), про звернення стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки), що належить ТОВ "АТЗТ Мирне" на праві власності, а саме: будівлі та споруди тваринницького комплексу та автогаражі загальною площею 18 764,40 м2, розташовані за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський район, с. Оршівці, вул. Незалежності, 177, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 49473973225, шляхом реалізації (продажу) цього нерухомого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії розгляду даної справи в суді в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "Брокбізнесбанк" в загальній сумі 11 404 156 грн.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 28.07.2016 у справі № 926/1433/15 (головуючий суддя Гончарук О.В., судді: Желік Б.Є., Ковальчук Т.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (головуючий суддя Бойко С.М., судді: Хабіб М.І., Якімець Г.Г.), позов задоволено частково: звернуто стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки), що належить ТОВ "АТЗТ Мирне" на праві власності, а саме: будівлі та споруди тваринницького комплексу та автогаражі загальною площею 18 764,40 м2, розташовані за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський район, с. Оршівці, вул. Незалежності, 177, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 49473973225, шляхом реалізації (продажу) цього нерухомого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії розгляду даної справи в суді у розмірі 24 854 390 грн., в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "Брокбізнесбанк" в загальній сумі 10 846 526 грн., що складається з основного боргу (кредиту) - 5 992 739,78 грн., боргу зі сплати процентів - 734 890,49 грн., пені - 1 610 433,93 грн., 3 % річних - 89 309,76 грн., інфляційних втрат - 2 419 152,04 грн.; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено; стягнуто з ТОВ "АТЗТ Мирне" на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" 69 506,60 грн. судового збору.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ "Брокбізнесбанк".

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.01.2014 між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Подільський господар" укладено кредитний договір № 01/04-2014 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався в межах ліміту, на засадах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надати кредит третій особі у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 187 500 000 грн., який змінюється і встановлюється для кожного періоду дії кредитного договору окремо та визначається відповідно до встановленого кредитним договором графіку, а третя особа, у свою чергу, зобов'язувалась повернути позивачу кредит у повному обсязі в порядку та на умовах, відповідно до встановленого графіку та в строк визначений договором.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 11.02.2014 змінено вид кредитної лінії з невідновлювальної на відновлювальну.

Згідно з п. п. 1.3., 1.4. кредитного договору строк користування (термін повернення) залишку заборгованості за кредитом встановлено до 29.12.2023 включно. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 12 % річних.

За змістом п. 2.1 кредитного договору видача кредиту (траншу) здійснюється у безготівковій формі на підставі відповідної письмової заяви позичальника, після надходження якої сторони укладають додаткову угоду про надання кредиту (траншу) в межах ліміту кредитної лінії на дату укладення такої додаткової угоди.

Пунктом 2.9. кредитного договору погоджено, що проценти позичальник сплачує щомісячно до 7-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повному обсязі.

У відповідності до п. 4.2.1. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати проценти, виконувати інші грошові зобов'язання за кредитним договором, а також виконувати всі інші свої зобов'язання у повному обсязі та у строки, передбачені кредитним договором.

В силу умов пункту 5.1. кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту (в повному обсязі або у визначеній банком частині) та іншої заборгованості за кредитним договором у випадку прострочення сплати чергового платежу по кредиту та/або процентам за користування кредитом.

Для реалізації цього права банк надсилає письмове повідомлення позичальнику із відповідною вимогою. Після спливу 30-ти календарних днів та за умови, що порушення не усунуте, на 31-й календарний день після направлення позичальнику такої вимоги строк (термін) повернення кредиту вважається таким, що настав, і позичальник зобов'язаний сплатити наявну заборгованість за кредитом в повному обсязі.

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору за порушення позичальником строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом, та/або комісій, інших грошових зобов'язань, банк має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який здійснюється нарахування пені, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, надавши ТОВ "Подільський господарник", кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 187 500 000 грн., що підтверджується відповідними меморіальним ордером № 1 від 31.01.2014 та меморіальним ордером № 30 від 11.02.2014.

У свою чергу, ТОВ "Подільський господар" свій обов'язок зі сплати коштів за кредитним договором належним чином не виконало, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість перед ПАТ "Брокбізнесбанк" з основного боргу (кредиту) у розмірі 5 992 739,78 грн.; боргу зі сплати процентів в сумі 734 890,49 грн.; пені - 1 610 433,93 грн.; 3 % річних - 89 309,76 грн.; інфляційних втрат - 2 419 152,04 грн., з вимогою про погашення якої позивач 26.12.2014 звернувся до ТОВ "Подільський господар", яку останнім залишено без задоволення.

З матеріалів справи також вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору, між позивачем, як іпотекодержателем, та відповідачем, як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір від 30.01.2014 (надалі - іпотечний договір), предметом якого є нерухоме майно, а саме: будівлі і споруди тваринницького комплексу та автогаражі, загальною площею 18 764,40 кв.м., що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський район, с. Оршівці, вул. Незалежності, 177, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в державному реєстрі речових прав на нерухоме майне 49473973225.

Так, звертаючись до господарського суду Чернівецької області із позовом, ПАТ "Брокбізнесбанк" вказувало, що ним належним чином виконані зобов'язання за кредитним договором шляхом надання ТОВ "Подільський господарник" кредиту, однак, останнє свій обов'язок зі сплати коштів за кредитним договором належним чином не виконало, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість.

Враховуючи, що зобов'язання стосовно сплати утвореної заборгованості внаслідок неналежного виконання кредитного договору забезпечені іпотечним договором, позивач звернувся до господарського суду з вимогою звернути стягнення на відповідний предмет іпотеки в рахунок погашення такої заборгованості, а також штрафів, передбачених п. 6.3. кредитного договору та п. 9.2. іпотечного договору.

Господарські суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов, виходили з наявності підстав для стягнення заборгованості у заявленому розмірі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, водночас, зазначивши, що інші штрафні санкції (штрафи на підставі п. 6.3. "б" кредитного договору та п. 9.2. іпотечного договору), не є забезпеченими за укладеним іпотечним договором, оскільки згідно з п. 2.2. цього договору іпотекодавець на підставі іпотечного договору забезпечує як виконання основного зобов'язання за кредитним договором, так і вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмета іпотеки, витрат страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням цього договору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на їх обґрунтованість та правомірність, зважаючи на таке.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

У відповідності з пп. 2.1.2. п. 2.1. іпотечного договору іпотекою забезпечується виконання основного зобов'язання, в тому числі зобов'язання щодо: повернення позичальником кредиту; сплати процентів за користування кредитними коштами; сплати комісій, інших платежів у розмірі, на умовах та в порядку, зазначених в кредитному договорі; сплати позичальником на користь іпотекодержателя неустойки (штрафу, пені) у випадку неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, а також відшкодування позичальником іпотекодержателю збитків, завданих порушенням основного зобов'язання, в повному обсязі.

Водночас, згідно з п. 5.2. іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний протягом 10-ти робочих днів з дати укладення цього договору застрахувати предмет іпотеки на його вартість, зазначену в іпотечному договорі, на весь строк дії цього договору, та надати іпотекодержателю копію договору страхування (страхового полісу) і документи, що свідчать про сплату страхового платежу (страхової премії, внеску). При цьому, якщо строк дії кожного договору страхування предмета іпотеки закінчиться раніше строку дії іпотечного договору, іпотекодавець зобов'язаний не пізніше дати закінчення такого договору страхування здійснювати подальше страхування предмета іпотеки на користь іпотекодержателя із наданням останньому відповідних підтверджуючих документів.

У випадку недотримання іпотекодавцем умов, передбачених п.п. 5.1., 5.2., 5.4. іпотечного договору, іпотекодержатель має право вимагати сплати штрафу в розмірі, встановленому іпотечним договором (пп. 5.5.2.іпотечного договору).

Пунктом 9.2. іпотечного договору також передбачено, що за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених п.п. 5.1., 5.2., 5.4., 5.6. іпотечного договору, іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця сплати штрафу у розмірі 1 % від вартості предмета іпотеки, що визначена в іпотечному договорі, але не менше 1 000 грн. за кожний факт порушення.

Окрім того, як погоджено в п.п. 6.3. ("б") кредитного договору, банк має право нараховувати позичальнику, а позичальник у разі нарахування банком, зобов'язаний сплатити штраф за порушення пп. 4.2.5 в сумі 1 000 грн. за кожний випадок такого порушення.

Водночас, за підпунктом 4.2.5 ("а", "в") кредитного договору позичальник зобов'язаний надавати банку: щоквартально до 25-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс-форма № 1 та звіт про фінансові результати - форма № 2); щоквартально до 7-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, довідки (або завірені банком виписки) з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній квартал.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що інші штрафні санкції (штрафи на підставі п. 6.3 "б" кредитного договору та п. 9.2. іпотечного договору), не є забезпеченими за укладеним іпотечним договором, оскільки згідно з п. 2.2. цього договору іпотекодавець на підставі іпотечного договору забезпечує як виконання основного зобов'язання за кредитним договором, так і вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмета іпотеки, витрат страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням цього договору.

Таким чином, штрафні санкції за порушення умов договору іпотеки за невиконання вимог щодо страхування предмету іпотеки за своєю правовою природою не забезпечуються іпотекою, оскільки виникають з порушення пунктів договору іпотеки, а відтак не забезпечуються згідно з п. 2.2 іпотечного договору і не містять відповідного правового забезпечення у Законі України "Про іпотеку", а отже, суди правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Що стосується вимог ПАТ "Брокбізнесбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Подільський господар", що складається з основного боргу у розмірі 5 992 739,78 грн., заборгованості по процентах у сумі 734 890,49 грн., 1 610 433,93 грн. заборгованості по пені, 89 309,76 грн. 3 % річних, 2 419 152,04 грн. інфляційних втрат, судова колегія погоджується з рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів про їх задоволення, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дані положення цивільного законодавства кореспондуються із нормами Закону України "Про іпотеку", якими передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

Так, як вірно досліджено судами, пунктом 8.1. іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання (кредитного договору) в цілому або частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, в цілому або в тій чи іншій їх частині.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у будь-який спосіб, не заборонений чинним законодавством України, та в порядку, визначеному чинним законодавством України. Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 8.2. іпотечного договору).

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

З матеріалів справи вбачається та господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до висновку судової експертизи, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз за №4988 від 06.06.2016, ринкова вартість нерухомого майна, зазначеного в іпотечному договорі від 30.01.2016, на дату проведення експертизи, становить 24 854 390 грн.

Так, Верховний Суд України у постанові від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15 вказав, що встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, та визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 Закону "Про іпотеку".

Пунктом 4.4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що якщо господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу приписів статті 38, частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у резолютивній частині рішення суду має бути встановлено та зазначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки. З урахуванням положення частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а у разі відсутності такої згоди - на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Водночас господарський суд за необхідності може згідно із статтею 41 ГПК вирішити питання про призначення у справі відповідної судової експертизи. У випадку застосування процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, навіть за наявності згоди сторін щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, початкова ціна такого продажу повинна бути встановлена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, оскільки відповідно до частини другої статті 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу не може бути нижчою за 90 відсотків вартості майна, визначеної шляхом його оцінки.

В силу статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається звернення стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою, ніж 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 04.11.2015 у справі №6-340цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини 3 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем , якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як не співмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене може бути враховане лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги встановлені господарським судом Чернівецької області та Львівським апеляційним господарським судом обставини в межах розгляду даної справи, рішення про часткове задоволення заявлених ПАТ "Брокбізнесбанк" шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначений в Іпотечному договорі, є законними та обґрунтованими, а доводи, викладені в поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі спростовуються вищевикладеним.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ Мирне" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 та рішення господарського суду Чернівецької області від 28.07.2016 у справі № 926/1433/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Т.П. Козир

Л.Б. Іванова