Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВСУ від 01.07.2015 року у справі №3-195гс15 Постанова ВСУ від 01.07.2015 року у справі №3-195г...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2015 року м. КиївСудова палата у господарських справах і Судова палата

у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С.,

суддів: Барбари В.П., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

Шицького І.Б., Яреми А.Г. -

за участю представників:

приватного акціонерного товариства

"Інститут розвитку передових технологій" - Бородкіна Д.І.,

державного підприємства

"Інформаційний центр"

Міністерства юстиції України - Лесика М.А., -

розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні справу за заявою приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 лютого

2015 року у справі № 910/24029/13 за позовом державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України до приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про стягнення суми; за зустрічним позовом приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" до державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про тлумачення умов договору,

в с т а н о в и л и:

У грудні 2013 року державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (далі - ДП "Інформаційний центр" МЮ України) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до закритого акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" (далі - ЗАТ "Інститут розвитку передових технологій"), правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" (далі - ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій"), про стягнення 14 092 989,73 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що підписаний 12 січня

2006 року між позивачем і відповідачем договір оренди № 01-02/06 (далі - договір № 01-02/06) є неукладеним, оскільки сторонами не було погоджено істотні умови договору - предмет оренди та розмір орендної плати, а тому сплачені ДП "Інформаційний центр" МЮ України (орендарем за договором) грошові кошти у сумі 14 092 989,73 грн за оренду приміщення підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як безпідставно одержані.

У січні 2014 року ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" звернулося до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ДП "Інформаційний центр" МЮ України про тлумачення умов договору № 01-02/06 у частині погодженого сторонами в протоколі узгодження договірної ціни розміру орендної плати у спосіб, викладений позивачем за зустрічним позовом.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони

по-різному розуміють зміст протоколу узгодження договірної ціни до договору № 01-02/06.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18 квітня

2014 року у задоволенні первісного позову ДП "Інформаційний центр" МЮ України та зустрічного позову ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що починаючи з 2006 року, сторони виконували взяті на себе зобов'язання за договором

№ 01-02/06 (орендодавець згідно з договором передав орендареві приміщення, а орендар перераховував орендодавцеві орендну плату), що не дає підстав вважати зазначений договір неукладеним та витребувати на підставі статті 1212 ЦК України перераховані орендарем як орендну плату грошові кошти у сумі 14 092 989,73 грн. Тлумачення договору відповідно до статті 213 ЦК України можливе до початку виконання сторонами його умов, а не після тривалого виконання договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

3 грудня 2014 року рішення господарського суду міста Києва від

18 квітня 2014 року змінено. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції. Визнано недійсним із моменту укладення договір

№ 01-02/06, укладений між ЗАТ "Інститут розвитку передових технологій" і ДП "Інформаційний центр" МЮ України.

Первісний позов ДП "Інформаційний центр" МЮ України задоволено. Стягнуто з ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" на користь ДП "Інформаційний центр" МЮ України 14 092 989,73 грн, а також 68 820,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні зустрічного позову ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" відмовлено повністю.

Стягнуто з ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" на користь ДП "Інформаційний центр" МЮ України 36 540,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, керуючись передбаченим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) правом, дійшов висновку про недійсність договору № 01-02/06 відповідно до положень частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України, оскільки Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення договору), передбачено обов'язкове проведення оцінки об'єкта оренди перед укладенням договору оренди, а згідно зі статтею 1 цього Закону правовідносини, в яких орендарем є державне підприємство, регулюються саме цим Законом. Зважаючи на недійсність договору

№ 01-02/06, апеляційний суд стягнув з орендодавця на користь орендаря 14 092 989,73 грн сплаченої орендної плати на підставі статті 216 ЦК України та зазначив про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог стосовно тлумачення цього договору.

Вищий господарський суд України постановою від 18 лютого 2015 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року.

У зазначеній постанові суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 910/24029/13 ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 216, 267, 1212 ЦК України, статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним в постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах наведених норм матеріального права, просить скасувати цю постанову та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року, а рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2014 року залишити без змін.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 23 вересня

2014 року у справі № 5011-34/10316-2012, від 15 квітня 2010 року у справі № 16/558, від 24 грудня 2009 року у справі № 16/96, від

15 лютого 2011 року у справі № 17/155, від 25 червня 2014 року у справі № 910/4386/13, від 27 травня 2008 року у справі № 44/348-07, від

29 листопада 2010 року у справі № 44/458, від 17 липня 2012 року у справі № 11/70пд/2011, від 16 лютого 2010 року у справі № 45/121, від

2 листопада 2011 року у справі № 5008/214/2011, від 14 травня

2013 року у справі № 5011-13/2898-2012. Крім цього, до заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14 та від 13 травня 2014 року у справі № 3-14гс14.

Вищий господарський суд України у постановах від 23 вересня 2014 року у справі № 5011-34/10316-2012, від 15 квітня 2012 року у справі № 16/558 та від 24 грудня 2009 року у справі № 16/96 дійшов правового висновку про те, що фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі визнання цього договору недійсним унеможливлює проведення між сторонами реституції. Оскільки повернути сторони у первісне становище практично неможливо, такий договір відповідно до частини 3 статті 207 ГК України має бути визнано недійсним (нікчемним) і припинено лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

У постанові від 15 лютого 2011 року у справі № 17/155 Вищий господарський суд України зазначив, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування.

У постанові від 25 червня 2014 року у справі № 910/4386/13 Вищий господарський суд України, погодившись із висновком про відмову у задоволенні вимог про стягнення на підставі статті 1212 ЦК України суми орендної плати, сплаченої за договором оренди, який у подальшому рішенням суду було визнано неукладеним, виходив із факту користування позивачем орендованим приміщенням, у зв'язку із чим перерахування орендної плати не було безпідставним.

У постанові від 27 травня 2008 року у справі № 44/348-07 Вищий господарський суд України наголосив, що правовідносини, де орендарем є державне підприємство, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а тому до таких договорів застосовуються вимоги зазначеного Закону.

У справі № 44/458 Вищий господарський суд України, зазначив, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства, але погодився з висновком про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення правління відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в частині встановлення позивачеві розміру річної орендної ставки, оскільки права позивача не було порушено (постанова від 29 листопада 2010 року).

У справі № 11/70пд/2011 (постанова від 17 липня 2012 року), у справі № 45/121 (постанова від 16 лютого 2010 року), у справі

№ 5008/214/2011 (постанова від 2 листопада 2011 року) та у справі

№ 5011-13/2898-2012 (постанова від 14 травня 2013 року) Вищий господарський суд України погодився з відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на те, що пропуск позовної давності є достатньою самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року

у справі № 6-122цс14 викладено правову позицію про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2014 року

у справі № 3-14гс14 наголошено про необхідність вирішення судом питання щодо наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, якщо про це було заявлено стороною у спорі. Зокрема, що якщо судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними порушене право підлягає захисту.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 травня 2015 року відкрито провадження у справі та вчинено підготовчі дії.

Відповідно до статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених цією нормою.

Такими підставами для перегляду судових рішень господарських судів, зокрема, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Звертаючись до Верховного Суду України із зазначеною заявою, ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" вважало долучені ним до заяви копії судових рішень доказами передбачених пунктами 1, 3 статті 11116 ГПК України підстав для перегляду Верховним Судом України рішень господарських судів.

Проте із цим повністю погодитися не можна.

Зміст доданих до заяви рішень Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, їх порівняння із судовими рішеннями, які переглядаються, не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 267, 1212 ЦК України та статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у подібних правовідносинах, та невідповідність його висновків висновкам Верховного Суду України.

Отже, предметом перегляду у зазначеній справі є судові рішення в частині застосування судом норм матеріального права - положень статті 207 ГК України та статті 216 ЦК України при визнанні недійсним договору оренди нежилого приміщення.

Перевіривши матеріали справи та наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У справі, яка розглядається, встановлено, що 12 січня 2006 року між ЗАТ "Інститут розвитку передових технологій" (правонаступником якого є ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій") (орендодавець) і ДП "Інформаційний центр" МЮ України (орендар) було укладено договір № 01-02/06.

Відповідно до пункту 1.1 договору № 01-02/06 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення, розташоване на четвертому поверсі офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ. А, загальною площею

416 кв. м (807,1 кв. м згідно з додатковою угодою від 17 жовтня

2008 року до договору; 830,2 кв. м згідно з додатковою угодою від

6 листопада 2008 року до договору).

За змістом пункту 3.1 договору № 01-02/06 розмір орендної плати визначається сторонами у протоколі узгодження договірної ціни.

Додатковими угодами до договору сторони неодноразово вносили зміни до цього протоколу та викладали його у новій редакції.

Відповідно до підписаних сторонами протоколів узгодження договірної ціни орендна плата становила 65 088,00 грн, із 1 січня

2007 року - 101 171,70 грн за один календарний місяць, із 1 квітня

2007 року - 113 443,20 грн за один календарний місяць, із 1 листопада 2008 року - 163 363,20 грн за один календарний місяць із переглядом розміру орендної плати щомісяця згідно з викладеною у протоколі формулою, із 1 грудня 2008 року - 366 365,46 грн за один календарний місяць, а з моменту підписання акта приймання-передачі -

376 851,20 грн за один календарний місяць, із 1 квітня 2009 року - 295 335,34 грн за один календарний місяць, із 1 лютого 2010 року - 246 112,78 грн за один календарний місяць.

В пунктах 3.2 та 3.3 договору № 01-02/06 сторони погодили, що орендна плата встановлюється в національній валюті України. Перший платіж вноситься орендарем у п'ятиденний строк після підписання акта приймання-передачі орендованої площі шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми з урахуванням протоколу узгодження договірної ціни на підставі виставленого рахунка. Перший платіж включає в себе орендну плату: за перший - до кінця поточного місяця та за останній місяць - із розрахунку, як за повний календарний місяць. Розмір орендної плати за перший місяць оренди приміщення розраховується пропорційно фактичному часу оренди. У подальшому орендар щомісяця вносить авансові платежі, але не пізніше п'ятого числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми згідно з протоколом узгодження договірної ціни.

За змістом пункту 3.5 договору розмір орендної плати може змінюватися орендодавцем, про що орендаря має бути повідомлено не пізніше ніж за тридцять днів. Також розмір орендної плати може коригуватися у разі зміни індексу інфляції більш ніж на 5 % порівняно з індексом, встановленим на час набуття чинності цього договору, пропорційно його зміні, а також у випадку внесення змін до податкового законодавства України, які тягнуть за собою виникнення нових та/або зміну розміру існуючих податків і зборів. У разі незгоди орендаря на зміну розміру орендної плати договір підлягає розірванню.

Пунктом 8.2 сторонами погоджено строк дії договору - з 12 січня 2006 року до 12 грудня 2006 року включно.

Договір № 01-02/06 був пролонгований автоматично, доки сторони угодою від 20 жовтня 2011 року не розірвали договір із 31 жовтня 2011 року, а орендар повернув орендодавцеві приміщення за актом приймання - передачі від 31 жовтня 2011 року.

На виконання умов договору № 01-02/06 ДП "Інформаційний центр" МЮ України (орендар) сплатив ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" (орендодавцю) 14 092 989,73 грн орендної плати.

Згідно з частиною 2 статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, при розгляді питання недійсності господарських договорів необхідно керуватись нормами ГК України, які стосуються особливостей правового регулювання господарських договорів, відповідними нормами ЦК України й інших законів.

За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 207 ГК України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Визнавши недійсним договір № 01-02/06, Київський апеляційний господарський суд, із висновками якого погодився Вищий господарський суд України, стягнув з орендодавця на користь орендаря 14 092 989,73 грн сплаченої орендної плати на підставі статті 216 ЦК України.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Виходячи із викладеного, Київський апеляційний господарський суд, ухваливши рішення про визнання недійсним договору № 01-02/06 з моменту укладення та повернення орендарю суми, сплаченої ним за договором оренди нежилого приміщення за весь час дії цього договору, на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, та Вищий господарський суд України, погодившись із таким висновком, допустили порушення наведених норм матеріального права, а відтак, постанова Вищого господарського суду України від 18 лютого 2015 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року підлягають скасуванню.

Договір № 01-02/06, який визнано судом недійсним, розірвано сторонами угодою від 20 жовтня 2011 року з 31 жовтня 2011 року, тому визнавати цей договір недійсним на майбутнє немає підстав.

Разом із тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ДП "Інформаційний центр" МЮ України щодо стягнення 14 092 989,73 грн сплаченої ним за договором № 01-02/06 орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України; та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" стосовно тлумачення договору № 01-02/06, який у частині сплати орендної плати виконувався упродовж тривалого часу та на час звернення сторін до суду був розірваний.

З огляду на викладене рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2014 року у справі № 910/24029/132 підлягає залишенню без змін як помилково змінене судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року у справі № 910/24029/13 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня

2014 року у справі № 910/24029/132 залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік

судді:В.П. Барбара Л.І. Григор'єва Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак В.І. Гуменюк Я.М. Романюк А.А. Ємець Ю.Л. Сенін Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко П.І. Колесник І.Б. Шицький Н.П. Лященко А.Г. Ярема

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст