Ухвала

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 161/20020/19

провадження № 61-7835ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 19 квітня 2016 року, укладений між нею і ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за № 926, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н. А.; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 19 квітня 2016 року, укладений між нею і ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за № 923, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н. А.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 січня 2020 року відкрито провадження в цій справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання на 10 лютого 2020 року о 10:15 год.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на належні ОСОБА_1: житловий будинок (А-2) з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,0778 га, кадастровий номер 0710100000:31:076:0001, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалу направлено до негайного виконання Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами, існує спір щодо нерухомого майна, яке є предметом договорів дарування, які оспорює позивач, а саме: земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Суд врахував ймовірність відчуження відповідачем спірного житлового будинку, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позову, та дійшов висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на це майно. Крім того, суд виходив з того, що зазначений вид забезпечення позову є цілком співмірним, відповідає позовним вимогам і не порушує права інших осіб, які не беруть участь у справі.

Постановою Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року (повний текст якої складено 23 квітня 2020 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2020 року - залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду щодо задоволення заяви про забезпечення позову у зв'язку з тим, що існує загроза відчуження відповідачем спірного майна в період розгляду цієї справи, що ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду, є правильними і підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

07 травня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суди дійшли висновку про правомірність забезпечення позову, виключно на підставі позовної заяви ОСОБА_2 без належних доказів та заяви про забезпечення позову, в якій позивач зазначила про ймовірність утруднення виконання судового рішення. Тим самим суди фактично звільнили позивача від обов'язку доказування. При цьому суди не пересвідчилися в існуванні спору між учасниками справи і не з'ясували, чи дійсно є факти, які свідчать про можливість утруднення виконання судового рішення в майбутньому.

Крім того, суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 9901/241/19.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 150 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали місцевого суду, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У ~law10~ роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійними договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки від 19 квітня 2016 року, укладених між нею і ОСОБА_1.

В заяві про вжиття заходів забезпечення позову позивач вказала на ймовірну загрозу того, що спірне майно може бути відчужене на користь третіх осіб, що може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, яке є предметом договорів дарування, що оспорюються позивачем в суді.

Відповідно до частин 1 -4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 -4 статті 12 ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Врахувавши доводи заяви про забезпечення позову, характер спору і зміст позовних вимог, суди дійшли правильного висновку про те, що предметом спору є визнання недійсними договорів дарування, які оспорюються позивачем, а невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову, оскільки відповідач може відчужити спірне майно третім особам до вирішення справи по суті.

Вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Доводи заявника про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 9901/241/19, не заслуговують на увагу, оскільки вказаною заявником постановою Верховного Суду переглядалося рішення Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2019 року № 628/0/15-19 "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 грудня 2018 року № 3732/1дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Голосіївського районного суду міста Києва, встановлені у вказаній справі обставини не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі, а тому викладені в ній висновки не підлягають беззастережному застосуванню в цій справі.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, наведених у мотивувальних частинах судових рішень і не свідчать про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", пункти 37,38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії").

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. О. Кузнєцов М. Ю. Тітов