ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 813/3448/17

касаційне провадження № К/9901/68221/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 (суддя Гавдик З.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 (головуючий суддя - Старунський Д.М., судді - Багрій В.М., Рибачук А.І.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Компані» (далі - Товариство) про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків,

У С Т А Н О В И В:

Управління 29.09.2017 звернулось до суду із позовом до Товариства, у якому просило застосувати арешт коштів на рахунках Товариства, що знаходяться на рахунках цього платника податків у банківських установах.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Управління послалося на те, що Товариство не допустило перевіряючих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної згідно наказу в.о. начальника Управління від 21.09.2017 № 4252, за наявності законних підстав для її проведення.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 18.07.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018, у задоволенні позову відмовив повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: на дату ухвалення судового рішення у даній справі рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства фактично припинило свою дію у зв`язку зі спливом 96 годин для визнання арешту обґрунтованим; під час судового розгляду справи контролюючим органом не надано доказів наявності у Товариства податкового боргу та відсутності у відповідача майна, яке може слугувати джерелом погашення такого податкового боргу.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 09.01.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що у контролюючого органу були усі законні підстави щодо проведення перевірки Товариства, призначеної згідно наказу в.о. начальника Управління від 21.09.2017 № 4252, тоді як Товариство протиправно не допустило перевіряючих до проведення перевірки, з огляду на що в.о. начальника Управління було прийняте обґрунтоване рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства. Також, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, оскільки такі правовідносини врегульовані положеннями статті 94 цього Кодексу.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.01.2024 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 24.01.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що в.о. начальника Управління на підставі підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпунктів 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України був виданий наказ від 21.09.2017 № 4252 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства».

На підставі зазначеного наказу та направлення на перевірку від 21.09.2017 №7183 фахівцем контролюючого органу здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку Товариства.

Директор Товариства відмовився від підпису у направленні на перевірку та не допустив фахівця контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки, про що складено акт №455/13-01-14-10 від 22.09.2017.

29.09.2017 о 14.50 год. в.о. начальника Управління було прийняте рішення №218/13-01-14-10, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - Товариства.

З огляду на не допуск фахівців контролюючого органу до проведення перевірки, Управління звернулось до суду із даним позовом.

В свою чергу, Товариство оскаржило наказ Управління від 21.09.2017 № 4252 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства» у судовому порядку, за результатами розгляду якого Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28.11.2017 у справі № 813/3339/17 (№876/12595/17), яка набрала законної сили, у задоволенні позову Товариства відмовив.

Підпунктами 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Із системного тлумачення положень статті 94 ПК України Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

З аналізу наведеного правового регулювання Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду приходить до такого правового висновку: арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків. Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених ПК України.

Разом з цим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

В свою чергу, оскільки умовний адміністративний арешт майна Товариства припинив свою дію в силу положень підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статі 94 ПК України, а арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що на дату ухвалення судового рішення у даній справі контролюючим органом не надано, а судом не добуто доказів наявності у Товариства податкового боргу та суми такого боргу, оскільки накладення арешту на кошти платника податків у банках обмежене сумою такого податкового боргу, а також контролюючим органом не надано доказів вжиття позивачем заходів щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу, оскільки положеннями підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючим органам надано право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.А. Васильєва Р.Ф. Ханова