ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 357/2144/22

провадження № 61-12853св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2022 року у складі судді Бебешко М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про спадщину за законом недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що її батько - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

На момент відкриття спадщини позивачка перебувала на навчанні на 1 курсі вищого навчального закладу в іншому місті, тому представництво та реалізацію її прав та інтересів як спадкоємиці першої черги після смерті батька здійснювала її мати, на утриманні якої вона перебувала.

09 вересня 2006 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 1-5585, із змісту якого вбачається, що спадкоємцем всього майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка - ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 .

Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з частини квартири АДРЕСА_2 і належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Білоцерківською комунальною службою приватизації 06 листопада 2001 року № НОМЕР_2 та зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 04 червня 2002 року № 11109, реєстраційний номер 100091887.

У зв`язку із тим, що зі змісту свідоцтва про право на спадщину вбачалось, що позивачка є єдиною спадкоємницею всього майна, яке складається з частини вказаної квартири, а також враховуючи, що зі слів матері позивачки їй було відомо, що в квартирі відразу після смерті батька почала мешкати особа з неповнолітньою дитиною, начебто друга дружина батька, позивачка весь час була переконана, що ця особа набула право проживати в цій квартирі ще за життя померлого батька.

Восени 2021 року позивачці стало відомо, що за адресою: АДРЕСА_2 станом на 16 вересня 2021 року зареєстровано 2 осіб: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачка дізналася, що ОСОБА_2 є власником частини квартири АДРЕСА_2 , а підставою виникнення права власності є свідоцтво про право на спадщину № 1-1491 від 19 березня 2005 року, видане Другою Білоцерківською міською нотаріальною конторою.

В свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому позивачці 09 вересня 2006 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т. І., не було зазначено, що спадщину на частку прийняв інший спадкоємець - дружина померлого, не зазначено її імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Зазначила, що внаслідок безпідставної видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкового майна відповідачці, яка не мала на це право, оскільки не є спадкоємцем першої черги, позивачку було протиправно позбавлено права власності на частину квартири, яка належала її батьку, і входила до складу спадщини.

Ураховуючи викладені обставини позивачка просила суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 , видане 19 березня 2005 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т. І., зареєстроване в реєстрі № 1-1491 у спадковій справі 445-04, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на частку спадкового майна, яке складається з квартири АДРЕСА_2 і належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Білоцерківською комунальною службою приватизації 06 листопада 2001 року за № НОМЕР_2 та зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 04 червня 2002 року за № 11109, реєстраційний номер 100091887;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1491 від 19 березня 2005 року, виданого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т. І. на ім`я ОСОБА_2 та внесення відомостей про нього до реєстру правочинів.

При цьому, позивачкою було подано суду заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1491 від 19 березня 2005 року, виданого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т. І.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2022 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартири АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1491 від 19 березня 2005 року, виданого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т. І.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 30 березня 2022 року.

Судові витрати у справі покладено на позивачку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що хоча позовні вимоги є обґрунтованими, проте позивачкою пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 серпня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 02 жовтня 2023 року заявник просила суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_2 просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

23 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що позивачка ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Згідно даних копії спадкової справи, що міститься в матеріалах цивільної справи, до Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_4 у грудні 2004 року звернулися із заявами про прийняття спадщини: позивачка ОСОБА_1 як донька померлого; відповідачка ОСОБА_2 , надавши нотаріусу рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2004 року про встановлення факту перебування її та померлого ОСОБА_4 у шлюбних відносинах.

19 березня 2005 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Покотіловій В. І. видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-1491. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з частини квартири АДРЕСА_2 .

09 вересня 2006 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори ОСОБА_1., донці померлого ОСОБА_4 , видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-5585. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з частини квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 вересня 2021 року, квартира за адресою: АДРЕСА_2 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідачкою ОСОБА_2 в суді першої інстанції було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК україни) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

При цьому оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), від14 травня 2018року у справі№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що спадкоємець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту не залишив. Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 і як спадкоємець першої черги прийняла спадщину у встановлений законом строк.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2004 року встановлено факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у шлюбних відносинах. Рішення набрало законної сили 22 листопада 2004 року.

Відповідачка ОСОБА_2 прийняла спадщину у встановлений законом строк.

Інші спадкоємці спадщину після померлого ОСОБА_4 не прийняли.

19 березня 2005 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Покотіловій В. І. видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-1491. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з частини квартири АДРЕСА_2 .

З огляду на те, що позивачка у справі, як донька померлого ОСОБА_4 , є спадкоємцем першої черги, а відповідачка ОСОБА_2 , як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, є спадкоємцем четвертої черги, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що видача державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 була вчинена з порушенням порядку черговості права на спадкування за законом, оскільки лише позивачка, як єдиний спадкоємець за законом першої черги, яка прийняла спадщину, мала право на спадкування після померлого ОСОБА_4 .

Разом з тим, відповідачкою ОСОБА_2 в суді першої інстанції було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому, відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) дійшов до таких правових висновків:

«Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом».

Встановивши, що на час отримання 09 вересня 2006 року ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, остання повинна була знати, що інша частина квартири успадкована ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , критично оцінивши посилання позивачки на те, що вона дізналася про своє порушене право лише восени 2021 року, тобто через 16 років після отримання відповідачкою оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за законом, приймаючи до уваги що остання постійно проживає в спірній квартирі разом з неповнолітньою дитиною, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у позові за пропуском строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов