Відмова у позові баби та діда про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею не є підставою для відмови їм у позові про визначення способів участі у вихованні дитини – ОП КЦС ВС (№ 742/1716/23)

Позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права, та є окремим способом захисту порушеного права діда й баби на спілкування з онуками.

Відмова в задоволенні позову про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (внаслідок недоведеності перешкод чи з інших підстав) не є підставою для відмови судом у захисті й реалізації прав, передбачених ч. 2 ст. 159, ч. 1 ст. 263 СК України, – визначенні способів участі баби та діда у вихованні дитини, місця і часу їхнього спілкування.

Такі висновки про застосування норм права зробила, забезпечуючи єдність судової практики, Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі за позовом баби й діда про зобов’язання не чинити перешкод у спілкуванні з онукою і встановлення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

За обставинами справи після розірвання шлюбу між батьками їхня дочка залишилася проживати з матір’ю. Батьки чоловіка та відповідачка не дійшли згоди щодо способів і порядку участі баби й діда у вихованні малолітньої онуки, тому подали відповідний позов.

Суд першої інстанції не встановив перешкод, які б чинила відповідачка у спілкуванні позивачів з дитиною, і задовольнив позов частково – встановив бабі й дідові способи участі у вихованні та спілкуванні онукою. Апеляційний суд змінив попереднє рішення в частині визначення часу побачень з дитиною.

Відповідачка в касаційній скарзі вказала, що під час вирішення спору суди неправильно застосували положення ст. 257 СК України. Встановивши, що перешкоди у спілкуванні з онукою діда й баби не чинилися, суди дійшли неправильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, пославшись на відповідне судове рішення Верховного Суду.

ОП КЦС ВС залишила попередні рішення без змін, зробивши такі правові висновки.

Конструкція ст. 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини і про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Повага до приватного життя і повага до сімейного життя – важливі права, захист яких гарантується Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини поняття «сімейне життя» в розумінні ст. 8 Конвенції має досить широке тлумачення, не обмежується лише шлюбними відносинами, а може охоплювати й інші фактичні «сімейні зв’язки», зокрема відносини між дитиною та близькими родичами (наприклад, бабою та дідом), оскільки останні можуть відігравати суттєву роль у сімейному житті.

Під правом на повагу до сімейного життя баби та діда стосовно своїх онуків передусім розуміється право на підтримання нормальних стосунків між бабою або дідом та онуками шляхом контактів з ними.

ОП КЦС ВС вказала, що відмова суду в задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (у випадку невстановлення таких перешкод) не є підставою для відмови судом в іншому позові про визначення способів і порядку участі баби й діда у вихованні дитини. Інше призводило б до формальних перешкод у реалізації дідом і бабою прав, передбачених ч. 2 ст. 159, ч. 1 ст. 263 СК України, а також могло б призвести до порушення гарантій, передбачених ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постанова КЦС ВС від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118070519.

Джерело: Верховний Суд