Постанова

Іменем України

26 березня 2018 року

м. Київ

справа № 648/3671/16-ц

провадження № 61-451св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2017 року у складі головуючого судді Кусік І. В. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Бугрика В. В.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації про визнання недійсним спадкового договору та визнання права власності в порядку спадкування.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_6, за життя якого у власності перебувала земельна ділянка площею 4,08 га кадастровий номер НОМЕР_1, надана для ведення сільськогосподарського виробництва.

21 лютого 2014 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та довідався про те, що його батьком та відповідачем 27 грудня 2011 року було укладено спадковий договір, на підставі якого ОСОБА_5 після смерті батька став набувачем зазначеної вище земельної ділянки.

На момент укладення вказаного договору та на момент смерті батька позивач був неповнолітнім та єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який мав право на обов'язкову частку у спадщині, тому вважає вказаний договір недійсним, оскільки на момент його укладення діяв встановлений перехідними положеннями Земельного кодексу України (далі - ЗК України) мораторій на відчуження земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва.

З огляду на зазначене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним спадковий договір ВРО № 589377 від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним спадковий договір ВРО № 589377 від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться на території Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги, виходив з того, що укладенням спірного договору, його сторони в порушення статті 6 ЦК України незаконно відступили від Перехідних положень ЗК України, якими встановлено заборону на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому зміст спірного правочину суперечить нормам ЦК України та ЗК України, порушує спадкові права позивача, та відповідно до статей203, 215 ЦК України та пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України вказаний договір є недійсним.

Крім того, позивач єдиний, хто звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно після батька - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже має право на успадкування належної покійному батьку земельної ділянки, тому позовні вимоги в цій частині також задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку скасовано, ухвалено нове рішення в цій частині про відмову у позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем в порядку спадкування, апеляційний суд виходив з того, що у справі не брали участь особи, які б були суб'єктами права на спадкування після смерті ОСОБА_6, відповідач до кола таких суб'єктів не належить, передбачені законом підстави для задоволення вказаної позовної вимоги відсутні.

Ухвалою судді Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

12 березня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У поданій у січні 2018 року касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, у тому числі право на обов'язкову частку.

Крім того, з урахуванням змісту законів України «Про охорону дитинства», «;Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та особливостей майна - земельної ділянки сільського господарського призначення, укладенням спадкового договору не було порушено права малолітньої особи - позивача. Суди не зазначили, у чому саме полягає порушення прав позивача на момент укладення спадкового договору.

Відповідно до статті 1308 ЦК України спадковий договір може лише бути розірваний судом на вимогу відчужувача у разі невиконання його розпоряджень, проте ОСОБА_4 не є належним позивачем, з такими вимогами мала право звернутися лише сторона договору.

Спадковий договір не є правочином з відчуження майна, тому не суперечить мораторію на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміну цільового призначення (використання) земельних ділянок, адже за своєю правовою природою є особливою формою спадкування майна та не має нічого спільного ні з одним правочином, який передбачає відчуження майна згідно чинних норм матеріального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.

Відповідно до статті 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1302 ЦК України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.

Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так й іншою заінтересованою особою. У разі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Положеннями частин першої та другої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 27 грудня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено спадковий договір, за яким останній зобов'язався виконувати передбачені в ньому розпорядження ОСОБА_6, після смерті якого ОСОБА_5 набуває право власності на спірну земельну ділянку.

Позивач є сином ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Він звернувся до нотаріальної контори із заявою про право на спадщинку за законом на все майно спадкодавця.

Визнавши спірний спадковий договір недійсним, суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували зазначені вище норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначений договір укладено всупереч положень пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, що порушує спадкові права позивача як спадкоємця, тому відповідно до статей 203, 215 ЦК України є недійсним.

Доводи касаційної скарги про не зазначення судами, у чому полягає порушення прав позивача укладенням спірного спадкового договору, про помилковість визначення спірного договору як договору відчуження, а також, що згідно положень статті 1308 ЦК України позивач не є належною стороною у спорі, спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами та зазначеними вище нормами матеріального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик