Підписання лише одного примірника відповідної додаткової угоди (із трьох) достатньо для продовження строку дії договору оренди землі. (ВС КЦС, справа № 627/761/19 від 14.06.2023 р.)

Фабула судового акту: Власник землі, який отримав її у спадок, позивався до фермерського господарства, у якого перебувала ця ділянка в користуванні на праві оренди, і просив припинити дію договору оренди з підстав закінчення строку, на який укладено договір, зобов`язавши ФГ повернути у законне володіння, користування та розпорядження земельну ділянку.

Виявилося, що договір оренди був підписаний ще за життя спадкодавеці (матері позивача), а потім було укладено додаткову угоду (в трьох примірниках) на продовження строку оренди. Позивач доводив, що ніякі угоди не підписував і просив визнати неукладеною відповідну додаткову угоду. Почеркознавчою експертизою було доведено, що принаймні один примірник підписано саме позивачем.

Попри задоволення позову в першій інстанції, апеляційний суд, як і ВС КЦС не знайшли підстав, для визнання додаткової угоди неукладеної. Колегія суддів ВС зазначила:

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як у ч.1 ст. 215 ЦК України, так і у ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Ст. 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.2,3 ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Отже, у цій справі: Доводи касаційної скарги про відсутність третього примірника додаткової угоди (щодо зміни строків договору в сторону збільшення) не мали істотного правового значення для вирішення спору, оскільки не спростовували той факт, що один примірник такої додаткової угоди був підписаний, тобто сторонами договору оренди було досягнуто згоди та погоджену істотну умову щодо продовження строку дії договору оренди земельної ділянки.

Крім того, ВС зазначив і про неефективний спосіб захисту:

Так, ВС зазначив, що п. 58, 59 постанови ВП ВС від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) був сформульований висновок, що ст. 16 ЦК України та статтею 20 Господарського кодексу України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Оскільки ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, тому реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору - вказав Суд. Отже, ВС вказав, що позовна вимога про припинення дії договору оренди землі з підстав закінчення його строку була неналежним способом захисту прав позивача.

Також, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. У свою чергу визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Тому вимога про визнання неукладеною спірної додаткової угоди року не є ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважав порушеним - констатував ВС.

Аналізуйте судовий акт: Договір оренди землі може бути достроково розірваний внаслідок її нецільового використання. При цьому, вимога про розірвання договору оренди є зобов’язальною і може бути заявлена протягом всього строку дії такого договору (ВС ВП, справа №922/3166/20 від 02.11.2022 р. ВІДСТУП від ПП);

Відмовити у переведенні із садового будинку в житловий можуть навіть через особливості рельєфу, інженерно-геологічних умов або ж через знаходження будинку на землях рекреаційного призначення (ВС КАС, справа №600/2150/21-а від 26.10.2022 р.);

Venire contra factum proprium. Якщо особа дала зрозуміти, що відмовляється від права на землю, то спроба згодом витребувати таку - суперечитиме її попередній поведінці і призводитиме до припинення цього права (доктрина заборони суперечливої поведінки) (ВС КЦС, справа №126/2200/20 від 14.12.2022 р.);

Якщо строк договору оренди землі с/г призначення сплинув у проміжок часу між 07.04.2022 року до 19.11.2022 року - такий договір автоматично поновлюється на один рік, незалежно від волевиявлення сторін. (ВС КЦС, справа №563/376/22-ц від 29.03.2023 р.).

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 627/761/19

провадження № 61-9484св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фермерське господарство «Озерова Л. М.», Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області, Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області, Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2022 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Озерова Л. М.» (далі - ФГ «Озерова Л. М.»), Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, в якому, остаточно визначившись із позовними вимогами, просив припинити дію договору оренди землі від 15 липня 2009 року, укладеного між ним та ФГ «Озерова Л. М.» про оренду земельної ділянки, площею 7,7573 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області, з підстав закінчення строку, на який укладено договір оренди землі, зобов`язавши ФГ «Озерова Л. М.» повернути у законне володіння, користування та розпорядження земельну ділянку, площею 7,7573 га, за кадастровим номером 6323582200:02:000:0167, в придатному стані для використання за цільовим призначенням власнику ОСОБА_1 ; визнати неукладеною додаткову угоду від 01 березня 2017 року про зміни і доповнення до договору оренди землі від 15 липня 2009 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Озерова Л. М.» стосовно зазначеної земельної ділянки, площею 7,7573 га; скасувати державну реєстрацію права користування земельної ділянки шляхом здійснення оренди ФГ «Озерова Л. М.» відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32740783 від 06 грудня 2016 року, проведеної державним реєстратором Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, за номером запису про інше речове право 17838497, на підставі додаткових угод від 01 березня 2017 року та 01 березня 2017 року про зміни і доповнення до договорів оренди землі від 15 липня 2009 року та від 01 грудня 2015 року стосовно земельної ділянки, площею 7,7573 га, в межах згідно з планом, розташованої за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради; зобов`язати ФГ «Озерова Л. М.» усунути перешкоди ОСОБА_1 в реалізації права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом звільнення та повернення земельної ділянки, площею 7,7573 га.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що у власності ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка, кадастровий номер 6323582200:02:000:0167, загальною площею 7,7573 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області, яку він успадкував після смерті матері ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 листопада 2016 року.

15 липня 2009 року між ОСОБА_2 та ПСП «Комсомольське», правонаступником якого є ФГ «Озерова Л. М.», укладений договір оренди згаданої земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 15 липня 2019 року. Інших договорів або додаткових угод щодо істотних умов та строків дії договору між сторонами не укладалося.

Позивач у порядку досудового врегулювання спору направив відповідачу вимогу про припинення дії договору оренди землі, у якій висловив небажання продовжувати його дію. З відповіді відповідача позивачу стало відомо, що 01 березня 2017 року укладено додаткову угоду та змінено строк дії договору на 20 років, до 28 листопада 2031 року, та додаткову угоду від 01 березня 2017 року про зміну умов оплати оренди.

Позивач вказував, що строк дії договору оренди землі закінчився, інших додаткових угод про зміну умов строку дії оренди він не підписував, отже, відповідач порушив право позивача як власника земельної ділянки, отже, додаткові угоди мають бути визнані недійсними.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 17 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі як співвідповідачів Богодухівську районну державну адміністрацію Харківської області та Краснокутську селищну раду Богодухівського району Харківської області.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 20 липня 2021 року позов задоволено.

Припинено дію договору оренди землі від 15 липня 2009 року, укладеного між сторонами ОСОБА_1 як орендодавцем, з однієї сторони, та ФГ «Озерова Л. М.» як орендарем, з іншої сторони, про оренду земельної ділянки, площею 7,7573 га, в межах згідно з планом за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради Богодухівського (колишнього Краснокутського) району Харківської області (КСП «Нива»), кадастровий номер 6323582200:02:000:0167, з підстав закінчення строку, на який укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі договору оренди землі від 15 липня 2009 року, зобов`язавши ФГ «Озерова Л. М.» повернути у законне володіння, користування та розпорядження земельну ділянку, площею 7,7573 га, за кадастровим номером 6323582200:02:000:0167, в придатному стані для використання за цільовим призначенням власнику ОСОБА_1 .

Визнано неукладеною додаткову угоду від 01 березня 2017 року про зміни і доповнення до договору оренди землі від 15 липня 2009 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Озерова Л. М.» стосовно земельної ділянки, площею 7,7573 га, в межах згідно з планом за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради Богодухівського (колишнього Краснокутського) району Харківської області (КСП «Нива»), кадастровий номер 6323582200:02:000:0167.

Скасовано державну реєстрацію права користування земельної ділянки шляхом здійснення оренди ФГ «Озерова Л. М.» відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32740783 від 06 грудня 2016 року, проведеної державним реєстратором Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, за номером запису про інше речове право 17838497, на підставі додаткових угод від 01 березня 2017 року та 01 березня 2017 року про зміни і доповнення до договорів оренди землі від 15 липня 2009 року та від 01 грудня 2015 року стосовно земельної ділянки площею 7,7573 га в межах згідно з планом, розташованої за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради Богодухівського району Харківської області (КСП «Нива»), за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної на праві приватної власності ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 листопада 2016 року, кадастровий номер 6323582200:02:000:0167.

Зобов`язано ФГ «Озерова Л. М.» усунути перешкоди ОСОБА_1 у реалізації права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом звільнення та повернення земельної ділянки, площею 7,7573 га, в межах згідно з планом за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради Богодухівського району Харківської області (КСП «Нива»), кадастровий номер 6323582200:02:000:0167.

Стягнено з ФГ «Озерова Л. М.» на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати у розмірі 17 412,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач як орендодавець не підписував всі три примірники спірної додаткової угоди від 01 березня 2017 року, згоди та повноважень на її укладення й підписання іншій особі не надавав, тому є підстави вважати доведеною відсутність у нього волевиявлення на укладення цього правочину, отже, позов є обґрунтованим.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2022 року задоволено апеляційну скаргу ФГ «Озерова Л. М.», рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 20 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФГ «Озерова Л. М.» судові витрати у розмірі 1 152,60 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що один примірник додаткової угоди від 01 березня 2017 року згідно з висновком експертизи підписаний позивачем, тому суд тлумачить його на користь його дійсності та чинності, отже, відповідач на законних підставах продовжує користуватися земельною ділянкою, належною позивачу, відповідно до договору оренди від 15 липня 2009 року та додаткової угоди від 01 березня 2017 року. Окрім цього, договір припиняється закінченням строку, на який його було укладено (стаття 31 Закону України «Про оренду землі»), а тому позовна вимога щодо припинення дії договору з підстав закінчення строку, як зазначив апеляційний суд, є неправильно обраним способом захисту.

За висновками апеляційного суду, суд першої інстанції також помилково визнав неукладеною додаткову угоду від 01 березня 2017 року, оскільки у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині рішення. В подібних випадках ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення такої ділянки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_3 , звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі представник заявника навів клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування правового висновку, висловленого у постановах Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 03 липня 2019 року у справі № 201/13235/15-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 624/600/16-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 141/875/17-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 389/495/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)). Також заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:

- апеляційний суд безпідставно та незаконно вирішив апеляційну скаргу за участю Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області як ліквідованої юридичної особи;

- апеляційний суд необґрунтовано припустив, що 01 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ «Озерова Л. М.» укладена додаткова угода, якою змінено пункт 8 договору оренди землі від 15 липня 2009 року та викладено, що договір укладено на 20 років, тобто до 31 серпня 2030 року. Додаткові угоди від 01 березня 2017 року (щодо зміни строків договору в сторону збільшення) та від 01 березня 2017 року (щодо зміни умов орендної плати) є неукладеними внаслідок відсутності волевиявлення на їх укладення власника земельної ділянки/орендодавця/позивача ОСОБА_1 та підробки підпису у договорі поза волею ОСОБА_1 . Позивач не підписував будь-якого примірнику оспорюваної додаткової угоди;

- у спірних правовідносинах пріоритетним є дотримання договірних умов між сторонами, тобто складання у трьох аутентичних примірниках із підписами сторін, по одному примірнику для кожної із сторін, ще один - для органу державної реєстрації. Один із примірників із підробленим підписом орендодавця фактично знаходиться в орендаря ФГ «Озерова Л. М.», інший примірник (із підробленим підписом орендодавця) - в органі, який здійснив державну реєстрацію, щодо яких проведена судово-почеркознавча експертиза. Третього примірника суду не надано. У позивача такого підробленого примірнику не існувало та не існує. Відповідач не надав доказів того, що третій примірник взагалі передавався позивачу як орендодавцю;

- у цьому випадку питання конкуренції примірників договору не має будь-якого юридичного значення для вирішення справи за предметністю спору та мотивування позиції сторін;

- ФГ «Озерова Л. М.» за наявності у нього копії паспорта, РНОКПП та свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 внесло відомості з них до нових додаткових угод без погодження та згоди на це позивача. Щодо отримання ОСОБА_1 кожного року орендної плати до 2019 року, то за наявності використання земельних ділянок та отримання при цьому прибутку, вони є логічними виплатами у вигляді компенсації ОСОБА_1 за незаконність використання земельної ділянки за час судових розглядів (справедлива сатисфакція);

- апеляційний суд не розібрався з предметністю спору щодо застосування додаткової угоди, яка є оспорюваною, а саме від 01 березня 2017 року (щодо зміни строків договору в сторону збільшення), на відміну від 01 березня 2017 року (щодо зміни умов орендної плати), помилково зазначивши, що за умови підпису одного примірнику додаткової угоди від 01 березня 2017 року (підписаний позивачем), суд тлумачить його на користь дійсності та чинності, тоді як саме додаткова угода від 01 березня 2017 року (щодо зміни строків договору в сторону збільшення) визнана такою, що за підписом не виконана позивачем ОСОБА_1 . Суд здійснив підміну застосування додаткової угоди від 01 березня 2017 року (щодо зміни строків договору в сторону збільшення) під застосування додаткової угоди від 01 березня 2017 року (щодо зміни умов орендної плати).

Додатково заявник вказував, що його судові витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги, були фактичними і неминучими, їх розмір - обґрунтованим, у свою чергу матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат відсутні.

Заявник також просить суд касаційної інстанції вирішити відповідно до статей 141 416 ЦПК України питання про відшкодування на користь позивача судових витрат за правничу допомогу в межах касаційного перегляду в сумі 2 000,00 грн та судових витрат, пов`язаних із розглядом справи (поштового супроводження додаткових доказів у справі).

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2022 року.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ОСОБА_1 розподілено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, касаційну скаргу залишено без руху, з наданням строку на усунення недоліків, зокрема для доплати судового збору у розмірі 1 536,80 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 627/761/19 із Краснокутського районного суду Харківської області, відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2022 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року матеріали справи № 627/761/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що земельна ділянка, загальною площею 7,7573 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Китченківської сільської ради Богодухівського (колишнього Краснокутського) району Харківської області, з кадастровим номером: 6323582200:02:000:0167, належала ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ХР № 019234.

15 липня 2009 року між ОСОБА_2 та ПСП «Комсомольське» укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки, строком на 10 років; державна реєстрація відбулася 31 серпня 2010 року у Краснокутському РВ Харківської регіональної філії ДП « Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 серпня 2010 року за № 041069900022, а тому набрав чинності 31 серпня 2010 року та діяв до 31 серпня 2020 року.

Після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку успадкував ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області 25 листопада 2016 року, реєстр № 1685.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 листопада 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6323582200:02:000:0167.

01 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ «Озерова Л. М.», яке є правонаступником реорганізованого у встановленому законом порядку Приватного підприємства «Комсомольське», укладена додаткова угода, якою змінено пункт 8 договору оренди землі від 15 липня 2009 року, та викладено, що договір укладено на 20 років, тобто до 31 серпня 2030 року. Додаткова угода зареєстрована державним реєстратором, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 березня 2017 року за № 17838497.

У ній вказано, що додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди і набирає чинності з дати державної реєстрації, складена у 3 (трьох) примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін і один для органу державної реєстрації.

Відповідно до додаткової угоди до договору оренди землі від 01 березня 2017 року, укладеної між ОСОБА_1 та ФГ «Озерова Л.М.», внесені зміни до пункту 9 договору оренди землі від 15 липня 2009 року щодо зміни розміру орендної плати.

У ній вказано, що додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди і набирає чинності з дати державної реєстрації, складена у 3 (трьох) примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін і один для органу державної реєстрації.

Позивач, заперечуючи факт підписання додаткових угод до договору оренди землі, заявив клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, яка призначена ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 01 червня 2020 року.

Згідно з висновком експертизи від 30 жовтня 2020 року № 17028/17029/20-32 підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «орендодавець» у додатковій угоді від 01 березня 2017 року про зміни і доповнення до договору оренди землі від 15 липня 2009 року, укладеній між ОСОБА_1 та ФГ «Озєрова Л. М.», який наданий окремо, виконаний ОСОБА_1 .

Підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «орендодавець» у додатковій угоді від 01 березня 2017 року про зміни і доповнення до договору оренди землі від 15 липня 2009 року, укладеній між ОСОБА_1 та ФГ «Озерова Л. М.», який знаходиться в реєстраційній справі № 10953344163235 сектору державної реєстрації Краснокутської РДА, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Правове регулювання відносин у спорі, що вирішується

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті (у редакції, чинній для спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України у редакції, чинній для спірних правовідносин).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних правочинах) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17 Закону України «Про оренду землі»).

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (пункт 7.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведені правові норми та установлені судами обставини справи, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову, ураховуючи результати судової почеркознавчої експертизи, згідно з якою підпис на примірнику додаткової угоди від 01 березня 2017 року про зміни і доповнення до договору оренди землі від 15 липня 2009 року, укладеного між позивачем та ФГ «Озерова Л. М.», виконаний ОСОБА_1 , отже, відповідач на законних умовах продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, належною позивачеві.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано припустив, що 01 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ «Озерова Л. М.» укладена додаткова угода, якою змінено пункт 8 договору оренди землі від 15 липня 2009 року та викладено, що договір укладено на 20 років, тобто до 31 серпня 2030 року, спростовуються висновком експертизи від 30 жовтня 2020 року № 17028/17029/20-32, здійсненої Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали Краснокутського районного суду Харківської області від 01 червня 2020 року.

Твердження позивача про те, що додаткова угода від 01 березня 2017 року (щодо зміни строків договору в сторону збільшення) визнана такою, що за підписом не виконана позивачем ОСОБА_1 , а апеляційний суд здійснив підміну застосування додаткової угоди від 01 березня 2017 року (щодо зміни строків договору в сторону збільшення) під застосування додаткової угоди від 01 березня 2017 року (щодо зміни умов орендної плати), відхиляються, оскільки експертиза Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз проводилася саме щодо додаткової угоди від 01 березня 2017 року, де зазначалось про зміну строків договору оренди в сторону збільшення (яка надана окремо) (а. с. 54 т. 2).

Доводи касаційної скарги про відсутність третього примірника додаткової угоди від 01 березня 2017 року (щодо зміни строків договору в сторону збільшення) не мають істотного правового значення для вирішення спору, оскільки не спростовують той факт, що один примірник такої додаткової угоди був підписаний, тобто сторонами договору оренди було досягнуто згоди та погоджену істотну умову щодо строку дії договору оренди земельної ділянки до 31 серпня 2030 року.

Апеляційний суд правильно звернув увагу, посилаючись на постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що ФГ «Озерова Л. М.» за наявності у нього копії документів ОСОБА_1 внесло відомості з них до нових додаткових угод без погодження та згоди на це позивача, гуртуються на припущеннях та не підтверджені.

Суд касаційної інстанції не приймає доводи, що апеляційний суд розглянув справу за участю Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області як ліквідованої юридичної особи, оскільки матеріали справи не містять відомостей, що ця юридична особа ліквідована, а лише те, що перебуває в стані припинення. Сам позивач у своєму клопотанні про залучення до участі у справі співвідповідачів (Богодухівську районну державну адміністрацію Харківської області та Краснокутську селищну раду Богодухівського району Харківської області) від 17 травня 2021 року (а. с. 166-168 т. 2) зазначав, що Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області як державний адміністратор ліквідовується, але поки здійснює свою діяльність. Це питання окремо досліджувалося судом першої інстанції, в результаті чого суд ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та залучити до участі у справі співвідповідачів (а. с. 173 т. 2).

Апеляційний суд також правильно зауважив, що позовна вимога про припинення дії договору оренди землі з підстав закінчення його строку є неналежним способом захисту прав позивача.

У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) сформульований висновок, що статтею 16 ЦК України та статтею 20 Господарського кодексу України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. У постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього висновку.

Оскільки статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, тому реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. У свою чергу визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Тому вимога про визнання неукладеною спірної додаткової угоди від 01 березня 2017 року не є ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважав порушеним, на що апеляційний суд також звернув увагу.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 03 липня 2019 року у справі № 201/13235/15-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 624/600/16-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 141/875/17-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 389/495/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд послідовно наголошує, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Висновки у наведених справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Зокрема, у справах № 389/495/18, № 637/239/14-ц, № 141/875/17-ц, № 624/600/16-ц, № 145/2047/16-ц, де предметом спору було визнання договорів оренди землі недійсними, судово-почеркознавчі експертизи встановили, що підписи на відповідних договорах виконані не орендодавцями, що принципово відрізняється від обставин цієї справи.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив усі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Інші позовні вимоги у контексті вирішення цієї справи є похідними, тому у їх задоволенні також має бути відмовлено.

Позивач не оскаржував в апеляційному порядку рішення суду інстанції щодо стягнення на його користь із ФГ «Озерова Л. М.» судових витрат у розмірі 17 412,40 грн, тому у суду касаційної інстанції немає підстав переглядати рішення судів в цій частині та надавати оцінку доводам касаційної скарги із цього приводу.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом постанови апеляційного суду, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Оскільки апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, то немає підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки апеляційний суд у межах своїх повноважень згідно зі статтею 374 ЦПК України правильно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. С. Ступак