Нотаріус при вчиненні виконавчого напису має переконатися належним чином як у безспірності розміру заборгованості, так і у самому розмірі такої заборгованості. (ВС КЦС № 947/10174/21 від 15.02.2023 р.)

Фабула судового акту: Боржник звернувся до суду з позовом до банку та приватного нотаріуса про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Пояснював тим, що вчинивши виконавчий напис про стягнення заборгованості у безспірному порядку шляхом звернення стягнення на квартиру - нотаріус порушив закон, так як не переконався в безспірності боргу, порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису, і не перевірив, що право вимоги не підтверджене належними доказами.

Судом першої інстанції (рішення якого залишено в силі апеляційним судом), визнано таким, що не підлягає виконанню цей виконавчий напис. Суд першої інстанції виходив із того, що при його вчиненні приватний нотаріус не врахував, що заборгованість позивача перед банком за процентами за користування кредитом за період із 23 серпня 2017 року до 12 грудня 2019 року банківська установа нарахувала після закінчення строку кредитного договору. Змінюючи мотиви, на підставі яких судом першої інстанції задоволено позов, апеляційний суд виходив із того, що на час вчинення виконавчого напису також було допущено порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Було подано касаційну скаргу.

Змінюючи попередні рішення в частині мотивів та в частині вимог до неналежного відповідача (нотаріуса) ВС КЦС зазначив:

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

Щодо релевантної практики ВС:

• У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».
• У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
• У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20 (провадження № 61-16834св21) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Отже, у цій справі: Апеляційний суд, вказав, що були відсутні докази того, що кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом ще до звернення до позичальника з вимогою про погашення кредиту у повному обсязі та сплати процентів за час фактичного користування кредитом. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що відповідач не довів безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

Між тим, аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що районний суд вже ухвалив рішення, яким стягнув солідарно з боржників на користь банку заборгованість за кредитним договором. Тобто, кредитор таки реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом до звернення до позичальника з вимогою від 26 жовтня 2020 року про погашення кредиту у повному обсязі та сплати процентів за час фактичного користування кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, звернувшись у 2011 році з позовом про стягнення з позичальника усієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання на 2011 рік, а тому нарахування процентів після цієї дати (на вказану дату складали 17 422,22 дол. США, що еквівалентно 138 205,24 грн) є безпідставним, однак відповідно до наданого банком нотаріусу розрахунку проценти нараховувались після 2011 року і нотаріусом запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами у більшому розмірі (105 155 дол. США, що еквівалентно 3 011 708 грн). Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.

Але, є питання щодо належного відповідача. Так, нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (див. постанови ВС від 13 липня 2022 року у справі № 761/825/20 (провадження № 61-12951св21), від 02 листопада 2022 року у справі № 758/14101/16-ц (провадження № 61-17550св21)

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, в частині вимог до приватного нотаріуса скасувала з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у позові.

Щодо дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у цій справі:

ВС зазначив - що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови у видачі виконавчого напису нотаріуса, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень, та провадять конкретні виконавчі дії та заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню, але зазначене не є підставою для висновку, що виконавчий напис не міг бути вчинений нотаріусом під час дії мораторію.

Тому постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до банківської установи, була скасована ВС із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Вчинення нотаріусом виконавчого напису (як і його скасування) не впливає на перебіг позовної давності: не перериває та не зупиняє її перебіг (ОП ВС КЦС, справа № 554/9126/20 від 13.03.2023 р.);

При вчиненні виконавчого напису нотаріус зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (ВС/КЦС у справі № 758/14854/20 від 10.11.2021);

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень від стягувача, означає неможливість подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису (ВС КЦС № 758/14854/20 від 10.10.2021 р.);

У випадку оскарження виконавчого напису нотаріуса, застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису є адекватним способом забезпечення позову (ВС КГС № 902/1264/20 від 13.08.2021 р.).

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 947/10174/21

провадження № 61-11444св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Русинчука М. М., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольга Вікторівна,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Вельков Олег Віталійович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2021 року у складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ ««Райффайзен Банк Аваль»»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 27 січня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. виніс виконавчий напис № 403 про стягнення заборгованості у безспірному порядку у сумі 1 157 000 грн із боржника ОСОБА_1 на користь стягувана АТ «Райффайзен Банк Аваль», а також суму, що сплачена за вчинення виконавчого напису у розмирі 10 000 грн, шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

Вважає, що цей виконавчий напис вчинений із порушенням закону, так як нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису, оскільки право вимоги не підтверджене належними доказами.

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 403, вчинений 27 січня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В., про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнаючи виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що при його вчиненні приватний нотаріус не врахував, що заборгованість позивача перед банком за процентами за користування кредитом за період із 23 серпня 2017 року до 12 грудня 2019 року банківська установа нарахувала після закінчення строку кредитного договору. Окрім того, суд зазначив, що банк, звернувшись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, змінив строк виконання зобов`язання й судовим рішенням встановлена сума заборгованості боржника перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором. Проте розмір заборгованості за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, не узгоджується зі змістом судового рішення і розміром встановленої судом заборгованості, тому така заборгованість не може вважатися безспірною. Нотаріус не дотримався положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» щодо можливості стягнення заборгованості за період в межах трьох років.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року за наслідками розгляду апеляційної скарги АТ «Райффайзен Банк» рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року в мотивувальній частині змінено та викладено її в редакції цієї постанови.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Змінюючи мотиви, на підставі яких судом першої інстанції задоволено позов, апеляційний суд виходив із того, що на час вчинення виконавчого напису було допущено порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 листопада 2022 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмов у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року в справі № 926/1065/17, від 21 лютого 2018 року в справі № 910/5226/17, від 03 червня 2020 року в справі № 363/568/18, від 03 червня 2020 року в справі № 359/8181/18, від 24 лютого 2021 року в справі № 454/3018/15, від 07 лютого 2018 року в справі № 204/4071/14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року в справі № 916/3006/17, від 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17, від 23 червня 2020 року в справі № 645/1979/15-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 305/2082/14-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 137/1666/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 754/9711/14-ц, від 02 березня 2016 року в справі № 6-1356цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження нарахованої суми заборгованостей, не відповідає обставинам справи. Не відповідає обставинам справи й висновок суду першої інстанції про те, що з позивача за оспорюваним виконавчим написом заборгованість стягнута поза межами встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» 3-річного строку. Банк зі свого боку належним чином виконав свій обов`язок, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку», а неотримання позивачем вимоги про дострокове виконання зобов`язань не є перешкодою для вчинення виконавчого напису

Апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, оскільки цей Закон не зупиняє дії решти нормативно- правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, а є лише підставою для відстрочення виконання рішення суду за певних обставин.

Доводи інших учасників справи

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Київського районного суду міста Одеси цивільну справу № 947/10174/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни, третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Вельков Олег Віталійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу № 947/10174/21 призначено до судового розгляду.

Обставини справи

Суди встановили, що 04 серпня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/0058/74/62120, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі у сумі 80 000,00 доларів США зі сплатою 11,5 % річних та терміном повернення до 04 серпня 2026 року.

10 серпня 2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договору в іпотеку банківській установі передано квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, укладеного банком та ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, 26 жовтня 2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до ОСОБА_1 із вимогою про виконання грошових зобов`язань протягом 30 днів із дати отримання цієї вимоги у розмірі заборгованості, яка станом на 20 жовтня 2020 року становить 77 028,68 доларів США за тілом кредиту та 106 155,60 доларів США за процентами, направивши вказану письмову вимогу на адресу іпотекодавця, зазначену у договорі іпотеки.

30 грудня 2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. із заявою про вчинення виконавчого напису, надавши розрахунок заборгованості станом на 21 жовтня 2020 року, копії вимог про дострокове виконання зобов`язання з доказами про відправлення боржнику, що свідчить про відсутність порушень вимог, передбачених статтею 35 Закону України «Про іпотеку» з боку АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Станом на 21 жовтня 2020 року загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором від 04 серпня 2006 року становить 183 184,28 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на дату розрахунку еквівалентно 5 197 066,25 грн. Стягнення здійснюється за період із 21 жовтня 2017 року до 21 жовтня 2020 року.

27 січня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. вчинила виконавчий напис № 403, за яким стягнула заборгованість у безспірному порядку у сумі 1 157 000 гривень з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль», а також суму, що сплачена за вчинення виконавчого напису, у розмирі 10 000 гривень шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 . У виконавчому написі зазначено, що він набирає чинності з дня його вчинення, тобто з 27 січня 2021 року, та має бути пред`явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби або до приватних виконавців протягом 3 років з моменту його вчинення.

Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 22 лютого 2021 року № 64603121 приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Вельков О. В. при примусовому виконанні виконавчого напису від 27 січня 2021 року № 403 звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , в сумі 1 157 000 гривень та сумі, що сплачена за вчинення виконавчого напису, в розмірі 10 000 гривень, стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 116 700,00 гривень.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставою касаційного оскарження рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року в справі № 926/1065/17, від 21 лютого 2018 року в справі № 910/5226/17, від 03 червня 2020 року в справі № 363/568/18, від 03 червня 2020 року в справі № 359/8181/18, від 24 лютого 2021 року в справі № 454/3018/15, від 07 лютого 2018 року в справі № 204/4071/14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року в справі № 916/3006/17, від 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17, від 23 червня 2020 року в справі № 645/1979/15-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 305/2082/14-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 137/1666/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 754/9711/14-ц, від 02 березня 2016 року в справі № 6-1356цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20 (провадження № 61-16834св21) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що виконавчий напис вчинений із порушенням закону, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що 04 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/0058/74/62120, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі у сумі 80 000,00 доларів США.

Відповідно до пункту 6.5 цього кредитного договору кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції та інші витрати, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим поговором, за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.

Суд першої інстанції, визнаючи виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, виходив із того, що при його вчиненні приватний нотаріус, зокрема не переконався належним чином у безспірності розміру заборгованості.

Апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення місцевого суду, вказав, що судове рішення від 10 грудня 2012 року, на яке послався суд і яким встановлено заборгованість боржника ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк Аваль», стосується кредитного договору від 04 квітня 2007 року № 014/0058/82/72750, в той час, як виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки вчинений на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» за іншим кредитним договором - від 04 серпня 2006 року № 014/0058/74/62120.

Виходячи із відсутності доказів того, що кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом ще до звернення до позичальника з вимогою від 26 жовтня 2020 року про погашення кредиту у повному обсязі та сплати процентів за час фактичного користування кредитом, суд апеляційної інстанції зазначив, що у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що відповідач не довів безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

Між тим, аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що 04 грудня 2012 року у справі № 1512/2-1935/11 Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 014/0058/74/62120 у розмірі 130 005 доларів 34 центи США, що в еквіваленті складає 1 031 293, 36 грн, із яких:

- заборгованість за кредитом -77 028,68 долари США, що еквівалентно 611 045,41 грн;

- заборгованість за відсотками -17 422,22 долари США, що еквівалентно 138 205,24 грн;

- пеня за прострочення тілу кредиту -3 673,11 доларів США, що еквівалентно 29 137,68 грн;

- пеня за прострочення відсотків по кредиту -31 881,33 доларів США, що еквівалентно 252 905,03 грн.

Тобто, кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом до звернення до позичальника з вимогою від 26 жовтня 2020 року про погашення кредиту у повному обсязі та сплати процентів за час фактичного користування кредитом.

27 січня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. вчинив виконавчий напис № 403, яким стягнула заборгованість у безспірному порядку у сумі 1 157 000 гривень з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль», а також суму, що сплачена за вчинення виконавчого напису, у розмирі 10 000,00 гривень шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Звернувшись у 2011 році з позовом про стягнення з позичальника усієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання на 2011 рік, а тому нарахування процентів після цієї дати (на вказану дату складали 17 422,22 дол. США, що еквівалентно 138 205,24 грн) є безпідставним, однак відповідно до наданого банком нотаріусу розрахунку проценти нараховувались після 2011 року і нотаріусом запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами у більшому розмірі (105 155 дол. США, що еквівалентно 3 011 708 грн).

Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.

З огляду на встановлені викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспореного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Помилкове посилання суду першої інстанції на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року, яким стягнуто кредитну заборгованість за іншим кредитним договором від 04 квітня 2007 року, не впливає на правильність цих висновків.

Водночас апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення місцевого суду, як на підставу для задоволення позову послався на те, що виконавчий напис не міг бути вчинений під час дії мораторію, встановленого відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

При цьому, не звернув увагу на те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови у видачі виконавчого напису нотаріуса, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень, та провадять конкретні виконавчі дії та заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню, але зазначене не є підставою для висновку, що виконавчий напис не міг бути вчинений нотаріусом під час дії мораторію.

Тому постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до банківської установи, підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Щодо позовної вимоги, заявленої до приватного нотаріуса, колегія суддів зазначає наступне.

У постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 761/825/20 (провадження № 61-12951св21),від 02 листопада 2022 року у справі № 758/14101/16-ц (провадження № 61-17550св21) зазначено, що «відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».

В постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 201/9570/18 (провадження № 61-7299св21) зроблено висновок, що «нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій із метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».

Звертаючись до суду з позовом, позивач визначив відповідачами як АТ «Райффайзен Банк Аваль», так і приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, у тому числі й до приватного нотаріуса.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, дійшов висновку про те, що у вимогах ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, слід відмовити саме з тих підстав, що даний відповідач не є належним.

Водночас резолютивна частина судового рішення апеляційного суду свідчить про те, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року змінено лише у мотивувальній його частині з викладенням її в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишено без змін.

Тобто, фактично апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги до приватного нотаріуса.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення в частині вимог до приватного нотаріуса підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в частині вимог до АТ «Райффайзен Банк Аваль» ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог, заявлених до АТ «Райффайзен Банк Аваль», скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимог до приватного нотаріуса скасувати, в задоволенні позовної вимоги до приватного нотаріуса відмовити.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

М. М. Русинчук

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов