Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. (ВС КЦС № 215/4928/20 від 14.06.2023 р.)

Фабула судового акту: Одна із трьох співвласників нежитлових приміщень, розташованих в торгівельному центрі звернулася до суду з позовом до інших співвласників - про виділ в натурі її частки нерухомого майна, належного на їм праві спільної часткової власності. Кожному співвласнику належала ⅓ цього майна. Всі вони набули право власності на підставі договорів купівлі-продажу. Інші співвласники не допускали позивачку до її майна, тому вона і подала цей позов.

В процесі розгляду справи була проведена експертиза щодо можливості поділу та виділу позивачці 68 м. кв., яка покладена в основу рішення першої інстанції. Рішенням суду першої інстанції (що було залишено в силі апеляційною інстанцією) позов було задоволено і виділено їй 68 м.кв., попри розбіжності, що були викликані наявністю різних техпаспортів (один на 204 кв.м., другий на 220 кв.м). Справа в тім, що в процесі було виявлено, що у нерухомому майні були самочинні добудови. Вважаючи, що позивач все одно виділила ⅓ від найменшої площі - 204 кв.м., суди прийшли до висновків щодо можливості задоволення позову, тим паче були наявні окремі входи в її приміщення, а експерт ці самочинні добудови не приймав у розрахунок.

В касаційній скарзі двоє інших співвласників заявляли що поділ неможливий бо є самочинно збудовані приміщення. ВС КЦС погодився з їх доводами і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду:

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція) згідно з пунктом 2.3, вказує, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і ВС у численних постановах - остання з відповідним висновком була від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22).

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

При цьому поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.

Отже, у цій справі: Задовольняючи позов про виділ в натурі частки нежитлового приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, суди попередніх інстанцій виходили із того, що поділ спірного нежитлового приміщення технічно можливий, що встановлено висновком експертизи.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено наявність самочинного будівництва, внаслідок чого є розбіжності у площі нежитлового приміщення, що підтверджується технічними паспортами, наданими позивачем і відповідачами. Проте, суди виходили з того, що у вищевказаному висновку експертизи, експертом не включалися самочинно збудовані приміщення.

Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій. ВС зазначив - “з урахуванням викладених вище норм матеріального права, сталої та сформованої судової практики Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу”.

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

З указаного вбачається, що питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, встановили факт наявності самочинного будівництва та розбіжностей у площі спірного нежитлового приміщення. Факт того, що здійснення поділу майна є технічно можливим з незначним відхиленням від будівельних норм, але в умовах існуючої забудови не змінює той факт, що до складу спірного майна входить самочинне будівництво, яке не може бути предметом поділу (виділу).

Хоча суди й вказали про те, що експертом самочинно збудовані приміщення до розрахунку не включалися, проте, суди попередніх інстанцій мали б встановити, хто саме з учасників справи здійснив самочинне будівництво, коли саме його було здійснено, як такі дії вплинули на збільшення площі спірного майна.

Аналізуйте судовий акт: Факт здійснення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об’єкт нерухомого майна (КГС/ВС у справі № 914/2070/19 від 16.02.2021);

Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток (ВС/КЦС у справі № 363/423/17 від 15.09.2021 р.);

Об’єкт незавершеного будівництва, збудований вже після передачі землі під ним в іпотеку, не стає автоматично предметом іпотеки, якщо це не передбачено в самому договорі (ОП ВС КЦС справа № 520/1185/16-ц від 18.04.2022 р.);

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який ще НЕ прийнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (ВС КЦС, справа №466/6895/19 від 28.02.2023 р.).

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 215/4928/20

провадження № 61-17368 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Ямковий Владислав Іванович,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року у складі судді Демиденка Ю. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 рокуу складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М.,

Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частки нерухомого майна, належного на праві спільної часткової власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона набула право власності на 1/3 частину нежитлового приміщення № 18, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором міни нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить на праві власності по 1/3 частині вказаного нежитлового приміщення, кожній з них, на підставі договорів купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року.

Позивач указувала, що не може користуватися своєю власністю, оскільки

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обмежують їй доступ до приміщення, посилаючись на те, що її частка не виділена в натурі. Тому між співвласниками виник спір щодо користування нерухомістю.

З урахуванням наведеного, посилаючись на статті 356 358 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд виділити в натурі її 1/3 частку у нежитловому приміщенні, а саме 68,00 кв. м від загальної площі приміщення 204 кв. м,

а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виділити в натурі 136 кв. м

(по 1/2 частині), виходячи з рівності прав кожного із співвласників у праві спільної часткової власності.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Тернівського районного судом м. Кривого Рогу від 22 вересня

2020 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 грудня 2020 року за клопотанням представника відповідачів призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, на час проведення якої зупинено провадження у справі, витрати по експертизі покладено на відповідачів.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 лютого 2021 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 травня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів

про зупинення розгляду справи.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виділено ОСОБА_1 у натурі нежитлове приміщення

АДРЕСА_2 , загальною площею 68,0 кв. м, вбудоване у перший поверх двоповерхової будівлі торгівельного центру.

Виділено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у натурі нежитлове приміщення

АДРЕСА_2 , загальною площею 136,0 кв. м, вбудоване у перший поверх двоповерхової будівлі торгівельного центру.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

по 420,40 грн судового збору, з кожної.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з висновком експерта з питань судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня

2020 року № 64-20, наданого позивачем і складеного судовим експертом Бихно М. В. за його заявою (далі - висновок судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2020 року № 64-20), технічно можливо в межах існуючої забудови виділити в натурі ОСОБА_1 1/3 частку нежитлового приміщення, площею 68,0 кв. м, із загальної площі приміщення у 204,0 кв. м. Приміщення, площею 68,0 кв. м., має окремий вхід. Приміщення,

які залишаються ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , загальною площею

136,0 кв. м, також мають окремий вхід, відповідають їх ідеальним часткам

у праві спільної часткової власності.

Врахувавши вказаний висновок експертизи як належний і допустимий доказ

у справі, районний суд надав оцінку технічному паспорту на спірне нежитлове приміщення, виконаному товариством з обмеженою відповідальністю

«Пріма-КР» від 15 червня 2020 року, який надано відповідачами, згідно з якого загальна площа спірного приміщення становить 220,9 кв. м, а не 204 кв. м.,

є різниця в площі торгівельної зали, яка становить 177,7 кв. м, кількості

та конфігурації підсобних приміщень.

Порівнюючи висновок експертизи з технічним паспортом, зокрема схематичні плани, районний суд встановив, що частина нежитлового приміщення,

яке можливо виділити ОСОБА_1 , незмінна, зазначені ті самі приміщення мийки, площею 4,9 кв. м, і кімнати персоналу, площею 6,9 кв. м, існує лише різниця у не несучих перегородках всередині цих приміщень. Приміщення торгівельної зали у межах існуючої забудови незмінне по довжині і ширині приміщення.

Крім того, якщо ОСОБА_1 вважає достатнім для її 1/3 частки, виділити їй в натурі площу 68,0 кв. м із загальної площі у 204,0 кв. м, а не 220,9 кв. м,

і якщо допустити, що таку площу має приміщення, то, зменшуючи права позивача, вказане рішення впливає лише на права останньої,

а не відповідачів. При цьому спірне приміщення, частка якого була набута позивачем, має площу саме 204,0 кв. м, а не 220,9 кв. м.

Відповідачі не надали доказів на спростування висновку судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2020 року № 64-20, наданого позивачем, під час складання якого експертом проводилося візуальне та інженерно-технічне обстеження об`єкта із застосуванням спеціального обладнання

та фотографування. Висновок експерта відповідає технічному паспорту,

який надано позивачем, складеному 09 липня 2020 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , відповідає площі приміщення, зазначеній

у нотаріально посвідченому договорі міни нерухомого майна.

Крім того, під час розгляду справи за клопотанням відповідачів ухвалою районного суду від 16 грудня 2020 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу, яка не була виконана через несплату відповідачами

її вартості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Маленької Л. І., залишено без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2021 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються

на нормах законодавства, а тому районний суд зробив правильні висновки

про наявність правових підстав для виділу часток нежитлового приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, оскільки поділ спірного нежитлового приміщення технічно можливий, що встановлено висновком експертизи від 22 жовтня 2020 року, наданого позивачем і не спростованого відповідачами.

При цьому під час розгляду справи судом першої інстанції за клопотанням відповідачів ухвалою суду від 16 грудня 2020 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу, яка не була виконана через несплату відповідачами її вартості.

Крім того, враховано положення Інструкції щодо проведення поділу, виділу

та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України

від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція), відповідні норми ЦК України, судову практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема постанову

від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження

№ 14-43цс20), та Верховного Суду у частині вирішення питання про те, чи може бути предметом поділу (виділу) самочинно збудоване нерухоме майно

й вказано, що у даному спорі при вирішенні питання про поділ спірного нежитлового приміщення, експертом не було включено до розрахунку самочинно збудовані приміщення. Разом із цим, встановлено технічну можливість виділення співвласникам ізольованих приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників, з найменшою кількістю необхідних переобладнань приміщень та без втручання в несучі конструкції

й інженерні системи загального користування.

Відповідачами не надано доказів виконання позивачем самочинного будівництва, а відповідно до висновку експертизи від 22 жовтня 2020 року експертом виявлено при візуальному обстеженні самочинно збудовані приміщення зі сторони користування відповідачів, правовстановлююча документація на ці приміщення експерту не надана, тому приміщення

і споруди, що є самочинно збудованими, при виділі експертом

не розглядалися. Натомість розглядалася можливість виділу 1/3 частки нежитлового приміщення з урахуванням фактичного користування,

будівель та споруд, що мають правовий статус та фактично наявні.

Апеляційний суд урахував судову практику Верховного Суду у подібних справах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, провадження № 14-43цс20; постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16-ц, провадження

№ 61-18773св18; від 26 червня 2019 року у справі № 489/6157/15-ц, провадження № 61-18725св18; від 28 жовтня 2020 року у справі

№ 2114/2-3819/11, провадження № 61-1070св19; від 29 липня 2021 року

у справі № 183/217/20, провадження № 61-8843св21).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2021 року,

ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення

про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,

що судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 29 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 11 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 05 жовтня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення

її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено

про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявником надіслано матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_3

про зупинення дії оскаржуваного рішення суду першої інстанції відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній

з вагітністю та пологами, на підставі повідомлення Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д., розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду

від 21 квітня 2023 року № 515/0/226-23 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А.,

Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

У зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді

Воробйової І. А., на підставі повідомлення Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д., розпорядженням в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року № 708/0/226-23 справу передано

на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І.,

Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Хопта С. Ф.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували

при вирішенні спору факт наявного самочинного будівництва,

що унеможливлює поділ спірного нежитлового приміщення, а також

не застосували у цій частині відповідні положення Інструкції. Посилається

на судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду у подібних справах (постанови Верховного Суду України: від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15; постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 16 вересня 2020 року у справі № 630/491/17 (провадження № 61-2239св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 243/3647/13-ц (провадження № 61-17723св20)).

Вважає безпідставними висновки судів про те, що позивачу виділено частину приміщення, де немає самочинного будівництва. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили вказані висновки.

Крім того, не відповідає дійсності висновок судів про те, що призначена районним судом судова будівельно-технічна експертиза не відбулася через відсутність її оплати відповідачами. Відмова від проведення експертизи обумовлена тим, що експерт заявив клопотання, яким фактично просив суд надати перевагу одному з технічних паспортів, що суд і зробив, не надавши належної оцінки суперечностям, які містяться в технічних паспортах, наданих сторонами.

Висновок судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2020 року

№ 64-20, наданий позивачем, не є належним і допустимим доказом, оскільки

є упередженим, ґрунтується виключно на технічному паспорті, наданому позивачем, жодних вимірів (схем, графіків, таблиць) експерт не здійснював, фотознімки у висновку не відображають об`єктивну інформацію щодо спірного приміщення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - адвоката Ямкового В. І., в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Указує, що під час проведення судової будівельно-технічної експертизи експертом не враховано самочинно збудовані споруди та самочинно переобладнані приміщення, про що зазначено у висновку від 22 жовтня

2020 року № 64-20, який надано суду позивачем, і який не спростовано відповідачами. Тому він є належним і допустимим доказом у справі, його обґрунтовано враховано судами при вирішенні спору. У цій частині посилається на судову практику Верховного Суду, яку враховано апеляційним судом при вирішенні спору. Вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не порушено вимоги Інструкції.

При цьому правові висновки Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги, не є релевантними до фактичних обставин, встановлених судами у даній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором міни нерухомого майна від 10 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Забуранною А. А., ОСОБА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності 1/3 частина нежитлового приміщення, вбудованого у перший поверх двоповерхової будівлі торгівельного центру, розташованого за адресою:

АДРЕСА_3 (а. с. 6-7, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 серпня 2020 року, ОСОБА_2

та ОСОБА_3 належить на праві власності по 1/3 частині нежитлового приміщення, вбудованого у перший поверх двоповерхової будівлі торгівельного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ,

кожній з них, підстава виникнення права власності: договори купівлі-продажу

від 15 квітня 2008 року, посвідчені приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кірієнко І. М. (а. с. 9-10, т. 1).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2020 року № 64-20, складеного судовим експертом Бихно М. В. за зверненням ОСОБА_1 , технічно можливо в межах існуючої забудови, виділити

в натурі ОСОБА_1 1/3 частку нежитлового приміщення, площею

68,0 кв. м, із загальної площі приміщення в 204,0 кв. м. Приміщення, площею 68,0 кв. м, має окремий вхід. Цільове призначення приміщення не суперечить цільовому призначенню сусідніх приміщень (торгівельні та складські площі). Існує можливість вести господарську діяльність відокремлено від інших приміщень. Частка в натурі, яка виділяється, складається з торгівельної зали, площею 56,2 кв. м, мийки, площею 4,9 кв. м, та кімнати персоналу,

площею 6,9 кв. м (а. с. 45-53, т. 1).

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 грудня 2020 року у даній справі, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки від 21 грудня 2020 року, за клопотанням представника

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Маленької Л. І., призначено

у справі судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення експерта поставлено наступні запитання:

1. Яка загальна площа нежитлового приміщення № 18, вбудованого в перший поверх будинку АДРЕСА_1 , яка площа торгівельного залу, кількість, площа

та найменування підсобних приміщень?

2. Чи можливий виділ в натурі 1/3 частини нежитлового приміщення

АДРЕСА_2 , співвласнику ОСОБА_1 , яких саме приміщень і якою площею, без шкоди його цільового призначення?

Витрати по експертизі покладено на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Попереджено експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок (стаття 384 КК України) і за відмову від виконання покладених обов`язків (стаття 385 КК України). Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи. У розпорядження експерта надано ухвалу суду, технічний паспорт товариства з обмеженою відповідальністю «Пріма КР». Покладено на сторони у справі обов`язок надання експерту документів

та доступу до спірного майна (а. с. 90-91, т. 1).

24 грудня 2020 року судовим експертом Бихно М. В. направлено до суду клопотання про уточнення питання, в якому експерт зазначив матеріали,

які було надано для проведення експертизи, і вказав про те, що для відповіді на питання, поставлені перед експертом, необхідно працювати з паспортом

на об`єкт дослідження. Повідомлено, що інформація у наданих документах суперечлива, експерту невідомо, який з наданих технічних паспортів вірний, визначення указаного виходить за межі компетенції експерта. Тому судовий експерт просив пояснити, по яким документам проводити дослідження.

Крім того, направлено рахунок на оплату експертизи (а. с. 98, 99, т. 1).

16 лютого 2021 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Маленька Л. І., подала до суду заяву, в якій просила видати їй копію клопотання експерта і рахунок на оплату для вирішення питання щодо експертизи у наступному судовому засіданні (а. с. 100, т. 1).

16 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ямковий В. І., подав до суду клопотання про поновлення провадження у справі,

яке мотивовано, у тому числі, не сплатою експертизи (а. с. 101, т. 1).

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 лютого 2021 року відновлено провадження у справі (а. с. 102-103, т. 1).

10 березня 2021 року судовий експерт Бихно М. В. направила до суду повідомлення про неможливісь надання висновку експерта через відсутність її оплати (а. с. 108-112, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини

як джерело права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором

або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10

ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції

про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної

або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява

№ 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama

v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності

є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування

та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується

і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує,

що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону

і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей,

а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно

до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав,

їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації

(частина перша статті 182 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону

або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів,

які перебувають у власності, не встановлені судом.

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна,

що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників

у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено

у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна

до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття

до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно

до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані

в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані

або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети,

або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна,

крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання,

які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна

при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт

з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13

та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд

у складі Касаційного цивільного суду у постановах: від 06 березня 2019 року

у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня

2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18),

від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження

№ 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі

№ 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року

у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого

2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21),

від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження

№ 61-9283св22) та інших.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі

№ 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд

у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах

від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року

у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася

до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частки нерухомого майна, належного на праві спільної часткової власності.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356

ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного

з них у праві власності.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників,

які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно

із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною третьою статті 364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно,

і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз правових норм статей 183 358 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває

у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Відповідно до роз`яснень, наданим судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати

на увазі, що, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про виділ в натурі частки нежитлового приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, суди попередніх інстанцій виходили із того, що поділ спірного нежитлового приміщення технічно можливий, що встановлено висновком експертизи

від 22 жовтня 2020 року, наданого позивачем.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено наявність самочинного будівництва, внаслідок чого є розбіжності у площі нежитлового приміщення, що підтверджується технічними паспортами, наданими позивачем

і відповідачами.

Проте, суди виходили з того, що у вищевказаному висновку експертизи

від 22 жовтня 2020 року експертом не включалися самочинно збудовані приміщення.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки експертизи є одним з засобів доказування (пункт 2

частини другої статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З урахуванням викладених вище норм матеріального права, сталої

та сформованої судової практики Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду самочинно збудоване нерухоме майно

не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу.

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364 367 ЦК України.

З указаного вбачається, що питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва

до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, встановили факт наявності самочинного будівництва та розбіжностей у площі спірного нежитлового приміщення.

При цьому суди поклали в основу своїх рішень висновок експертизи, наданий позивачем, якому не надали належної правової оцінки у розумінні норм процесуального закону щодо оцінки доказів окремо і в сукупності.

Тобто, зазначений висновок експерта мав бути оцінений судами як окремо, так і в сукупності з іншими доказами.

Факт того, що здійснення поділу майна є технічно можливим з незначним відхиленням від будівельних норм, але в умовах існуючої забудови не змінює той факт, що до складу спірного майна входить самочинне будівництво, яке не може бути предметом поділу (виділу).

Хоча суди й вказали про те, що експертом самочинно збудовані приміщення

до розрахунку не включалися, проте, суди попередніх інстанцій не встановили, хто саме з учасників справи здійснив самочинне будівництво, коли саме його було здійснено, як такі дії вплинули на збільшення площі спірного майна.

Допущені порушення судами норм матеріального та процесуального права

не дають можливості суду касаційної інстанції ухвалити власне судове рішення, а тому справу необхідно направити на новий розгляд.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного, викладеними у постановах: від 20 листопада 2019 року

у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19), від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22), до вирішення якої зупинялося провадження у даній справі.

Ці правові позиції є обов`язковими для врахування при вирішення даної категорії спорів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу й на необхідності дотримання вимог статті 13

ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства. Так, позов заявлено про виділ частки у домоволодінні (стаття 364 ЦК України). Проте районний суд при вирішенні спору застосував виключно статтю 358

ЦК України (здійснення права спільної часткової власності), на яку посилався позивач у позові. Натомість, апеляційний суд застосував і статтю 367

ЦК України (поділ майна).

При цьому поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно,

що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить

на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.

Встановлення і дослідження нових фактичних обставин знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково

і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема

за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, належним чином не встановив правовідносини, які виникли

між сторонами, не з`ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

З урахуванням наведеного, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи, крім вищенаведеного, суду слід звернути увагу на висновки судових рішень Верховного Суду у справі № 707/2516/18.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання

про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат касаційним судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта