Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. (ВС КАС № 640/17504/19 від 26.07.2023 р.)

Фабула судового акту: Позивач звернувся до суду з вимогами визнати протиправним наказ відповідача (Держгеонадра) яким йому відмовлено в наданні спеціального дозволу на користування надрами. Просив також визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидання наказу про видачу спеціального дозволу.

Так, до цього, адміністративні суди в іншій справі задовольнили позов того ж позивача до Держгеонадра і зобов‘язали Держгеонадра розглянути заяву на його видання. Тобто, саме на виконання цього судового рішення було видано спірний наказ - але - ним же і було відмовлено позивачу у спецдозволі.

Так, рішенням першої судової інстанції позов задоволено частково, у задоволенні другої вимоги - відмовлено. Проте постановою апеляційного суду позов задоволено і навіть зобов‘язано Держгеонадра видати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Однак, Держгеонадра подало касаційну скаргу, де зазначило, що предмет даного спору є одним із способів виконання рішення суду у попередній справі, а тому позивач мав звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України (судового контролю). Відповідач вказував на те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконати судове рішення шляхом ухвалення з приводу цього іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». І ВС КАС пооодився із цими доводами. Суд вказав:

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Згідно зі статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Отже, у цій справі: Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

За своєю суттю цей спір виник у зв`язку з протиправним, на думку позивача, невиконанням відповідачем рішення ОАС міста Києва від у іншій справі, що виявилося у неврахуванні висновків суду, викладених в зазначеному рішенні. Таким чином, оскільки наказ відповідача прийнятий на виконання судового рішення у іншій справі, про що прямо у зазначено у наказі, а тому він підлягає перевірці у порядку статті 383 КАС України.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

А ось винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права (права на виконання судового рішення) - і закрила провадження. Cпірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначила, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналізуйте судовий акт: Відмова суду у накладенні штрафу на посадову особу за неподання звіту, як й інші ухвали з питань судового контролю - можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ВС КАС, справа №760/9306/17 від 10.01.2023 р.);

Начальник органу виконавчої служби має контролювати законність, повноту і своєчасність дій державних виконавців. ВС визнав протиправною бездіяльність за нездійснення такого контролю (ВС КАС, справа №802/921/18-а від 08.09.2022 р.);

Судовий збір за звернення до суду з заявою про встановлення судового контролю, як і за апеляційну скаргу з цього питання - не справляється (ВС КАС, справа №520/9769/19 від 05.05.2022 р.);

Боржник у виконавчому провадженні, не може бути позивачем у справі про скасування постанов виконавця у цьому ж провадженні (в тому числі, щодо арешту майна). Така справа підлягає розгляду в порядку судового контролю, а не в позовному провадженні (ВС КЦС справа №523/19204/19 від 07.09.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 640/17504/19

адміністративне провадження № К/9901/26030/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до Державної служби геології та надр України

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Кузьменка В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Губської Л.В., суддів Карпушової О.В., Степанюка А.Г.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі також - позивач, АТ «Укргазвидобування») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (далі також - відповідач, скаржник, Держгеонадра), у якому просило:

визнати протиправним наказ відповідача від 16 серпня 2019 року №291 «Про прийняте рішення щодо надання спеціального дозволу на користування надрами», яким відмовлено АТ «Укргазвидобування» в наданні спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидання наказу про видачу АТ «Укргазвидобування» спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у справі №826/14521/17, залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, яким позов АТ «Укргазвидобування» задоволено частково та зобов`язано Державну службу геології та надр України повторно розглянути заяву позивача від 19 січня 2017 року №3/2-01-537 про видачу АТ «Укргазвидобування» спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років. Позивач вважає, що відповідач, повторно розглядаючи його заяву, не прийняв до уваги висновки, викладені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у справі №826/14521/17, в результаті чого прийняв оскаржуваний наказ.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково, а саме, визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби геології та надр України «Про прийняття рішення щодо надання спеціального дозволу на користування надрами» від 16 серпня 2019 року №291. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

4. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, відмовляючи позивачу в наданні спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з виключенням зі змісту Порядку №615 підпункту 13 пункту 8, тобто у зв`язку із втратою чинності указаної правової норми, відповідач фактично відмовив АТ «Укргазвидобування» у видачі цього дозволу з підстави, не передбаченої законом. Тому, наказ відповідача «Про прийняття рішення щодо надання спеціального дозволу на користування надрами» від 16 серпня 2019 року №291 є протиправним та підлягає скасуванню. Разом із тим, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невидання наказу про видачу позивачу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр за заявою від 19 січня 2017 року №3/2-01-537, з огляду на те, що відповідачем було прийнято рішення про відмову у наданні спеціального дозволу. Суд також не погодився із вимогами про зобов`язання відповідача видати наказ про надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років, оскільки вказані вимоги є передчасними.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укргазвидобування» задоволено частково; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволені позовних вимог про зобов`язання видати спеціальний дозвіл та прийнято нове рішення про задоволення позову у вказаній частині, а саме, зобов`язано Державну службу геології та надр України видати спеціальний дозвіл АТ «Укргазвидобування» на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо невидання наказу про видачу АТ «Укргазвидобування» спеціального дозволу на користування надрами - змінено в мотивувальній частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року залишено без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, зокрема статті 383 КАС України, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

7. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що предмет даного спору є одним із способів виконання рішення суду у справі № 826/14521/17, яке набрало законної сили, а тому позивач мав звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України. Відповідач вказує на те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконати судове рішення шляхом ухвалення з приводу цього іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ від 16 серпня 2019 року № 291 є обґрунтованим та правомірним, а тому підстав для його скасування та задоволення позову немає.

8. Також відповідач посилається те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 у справі № 640/17491/19.

Позиція інших учасників справи

9. 13 серпня 2021 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

10. Позивач вказує на безпідставність посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 у справі № 640/17491/19, оскільки у вказаній постанові судом касаційної інстанції не було сформульовано правового висновку щодо надання чи ненадання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону. Висновки у цій справі сформовано щодо застосування статей 382 та 383 КАС України.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

11. Касаційна скарга надійшла до суду 16 липня 2021 року.

12. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 16 липня 2021 року для розгляду справи №640/17504/19 визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Мороз Л.Л., суддів: Бучик А.Ю. та Стеценка С.Г.

13. Ухвалою Верховного Суду від 2 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №640/17504/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.

14. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року № 901/0/78-23 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 8 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 8 червня 2023 року № 1723-к (№ 1723/0/5-23) «Про відрахування судді Мороз Л.Л. зі штату Верховного Суду», призначено повторний автоматизованих розподіл судових справ.

15. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 15 червня 2023 року для розгляду справи №640/17504/19 визначено нову колегію суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Чиркіна С.М. та Шарапи В.М.

16. Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 липня 2023 року.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 19 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою №3/2-01-537 про надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області.

18. 5 вересня 2017 року Державна служба геології та надр України листом №20002/03/12-17 повернула документи та повідомила позивача про відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами відповідно до підпункту 18 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» в редакції, чинної на момент звернення (далі - Порядок № 615), а також про те, що на даний пункт 8 Порядку виключено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року №277.

19. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року в адміністративній справі №826/14521/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, позовні вимоги АТ «Укргазвидобування» задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо неприйняття рішення у встановлений строк з приводу заяви АТ «Укргазвидобування» від 19 січня 2017 року №3/2-01-537, щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років; зобов`язано Державну службу геології та надр України повторно розглянути заяву АТ «Укргазвидобування» від 19 січня 2017 року №3/2-01-537 щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років, з урахуванням висновків суду.

20. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у справі №826/14521/17, враховуючи рекомендації Комісії з питань надрокористування (протокол від 31 липня 2018 року №8/2018), надані за результатами розгляду заяви АТ «Укргазвидобування» від 19 січня 2017 року №3/2-01-537, Державна служба геології та надр України прийняла наказ від 16 серпня 2019 року №291 «Про прийняте рішення щодо надання спеціального дозволу на користування надрами», яким відмовлено АТ «Укргазвидобування» в наданні спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років.

21. Позивач, вважаючи, що відповідач при повторному розгляді заяви не прийняв до уваги висновки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у справі №826/14521/17 та протиправно прийняв наказ №291 від 16 серпня 2019 року про відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

25. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є прийнятні з огляду на таке.

28. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

29. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.

30. Згідно з параграфом 4 Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021, до стратегічних цілей у сфері прав людини віднесено забезпечення кожному в Україні доступу до справедливого та ефективного судового розгляду незалежним і безстороннім судом, а також наявність ефективних механізмів виконання судових рішень.

31. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

32. Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

33. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

34. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

35. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

36. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

37. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

38. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

39. Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129 129-1 Конституції України, статтями 2 14 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

40. Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

41. Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.

42. Окрім того, невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

43. Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15, від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19 та від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20.

44. Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

45. Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

46. У частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

47. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

48. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

49. Згідно зі статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

50. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

51. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

52. Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

53. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

54. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

55. Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а.

56. Як правильно зазначено відповідачем у касаційній скарзі та вбачається зі змісту позовної заяви, за своєю суттю цей спір виник у зв`язку з протиправним, на думку позивача, невиконанням відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у справі №826/14521/17, що виявилося у неврахуванні висновків суду, викладених в зазначеному рішенні. При цьому, спір щодо необхідності розгляду заяви позивача від 19 січня 2017 року №3/2-01-537 на підставі норм Порядку №615, які діяли на момент подання такої заяви, вже вирішений у справі №826/14521/17.

57. Таким чином, оскільки наказ відповідача від 16 серпня 2019 року №291 прийняти на виконання судового рішення у справі №826/14521/17, про що прямо у зазначено у наказі відповідача (т. 1, а.с. 39), а тому підлягає перевірці у порядку статті 383 КАС України.

58. Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

59. Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

60. Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

61. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права (права на виконання судового рішення).

62. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а та від 17 червня 2021 року у справі № 640/17491/19.

63. За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

64. Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

65. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

66. Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

67. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №820/4261/18, від 9 липня 2019 року у справі №826/17587/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 17 червня 2021 у справі № 640/17491/19, про що обґрунтовано зазначено відповідачем у касаційній скарзі.

68. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

69. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

70. Водночас, відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

71. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

72. Аналогічна правова позиція щодо тлумачення пункту 4 частини першої статті 238 КАС України викладена у постановах Верховного Суду від 6 квітня 2020 року у справі №766/4587/16-а, від 6 жовтня 2021 року у справі №520/16416/2020, від 26 жовтня 2021 року у справі №420/14439/20, від 9 лютого 2022 року у справі №420/14441/20, від 5 травня 2022 року у справі №380/11595/20 та 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20.

73. Відтак, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на розгляд його заяви від 19 січня 2017 року №3/2-01-537 щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Варвинсько-Східно-Озерянської площі, розташованої в межах Срібнянського, Прилуцького, Варвинського районів Чернігівської області, строком дії на 30 років та прийняття рішення у відповідності до вимог Порядку №615 з врахуванням висновків суду) і між тими самим сторонами, то є підстави для закриття провадження у справі №640/17504/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.

74. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.

75. Колегія суддів відхиляє доводи відзиву на касаційну скаргу про помилковість посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 у справі № 640/17491/19, оскільки подана відповідачем касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статті 383 КАС України. Постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 у справі № 640/17491/19 була прийнята у подібних правовідносинах, при цьому між тими самими сторонами, що і у справі, яка розглядається. У вказаній постанові Верховним Судом було проаналізовано та застосовані положення статті 383 КАС України, а тому відповідач обґрунтовано посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 у справі №640/17491/19.

76. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

77. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

78. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

79. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

80. Суд враховує сформовані та вже усталені позиції ЄСПЛ стосовно виконання судових рішень, які полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції («Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, пункт 34).

81. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема у справах «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).

82. Відповідно до пункту 34 рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії» (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу.

83. У пункті 33 рішення ЄСПЛ «Сокур проти України» (заява № 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

84. Відповідно до пункту 1.ІІ Рекомендацій КМРЄ Rec(2003)16 щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у галузі адміністративного права (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law) держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень адміністративними органами в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).

85. Окрім того, як зазначено у пункті 5 Рекомендацій КМРЄ Rec(2004)20 щодо судового розгляду адміністративних актів (on judicial review of administrative acts) та пунктах 91-92 Пояснювальної записки до цих Рекомендацій: суд повинен бути наділений необхідними повноваження для забезпечення ефективного виконання рішення суду; виконання судових рішень є важливим аспектом ефективності контролю, і вкрай необхідно забезпечити виконання відповідними адміністративними органами рішень суду. повинна бути гарантована можливість забезпечення виконання адміністративним органом судового рішення. Ця Рекомендація схвалює Рекомендацію № R (2003) 16 щодо виконання адміністративних та судових рішень у сфері адміністративного права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

87. З огляду на імперативні приписи частини першої статті 354 КАС України щодо закриття провадження у справі, якщо, зокрема, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, інші доводи та мотиви касаційних скарг Суд до уваги не приймає.

88. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Державної служби геології та надр України слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати, а провадження у справі - закрити.

Керуючись статтями 341 345 349 354 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року скасувати.

Провадження у справі № 640/17504/19 за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: С.М. Чиркін

В.М. Шарапа